ОСВЯЧЕНИЙ ДУХОМ ТАЛАНТУ

26 квітня

130 років від дня народження

МИКОЛИ ЗЕРОВА,

 українського літератора

Микола Костянтинович Зеров народився 26 квітня 1890 року в місті Зінькові на Полтавщині в сім’ї вчителя.

 По закінченні Зіньківської школи,  навчався в Охтирській та Першій київській гімназіях (1903–1908).

 У 1909–1914 роках — студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира.

1912 року з’явилися перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті «Рада». Надоели некачественные пароочистители? Честная акция специально для вас До 1917 року вчителював у Злотопільській, а з 1917 — в 2 Київській гімназії.

У 1918–1920 роках викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь» (до початку 1920 року).

1920 року одружився із Софією Лободою; вийшли «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія», що стали помітним явищем у тогочасному літературному житті.

 1920–1923 працює вчителем в Баришевці, куди переїжджає з сімєю. Усі вірші його збірки «Камена» (1924) написано саме тут.

 1 жовтня 1923 року Микола Зеров став професором української літератури Київського інституту народної освіти. Одночасно викладав українську літературу в кооперативному технікумі та торгово-промисловій школі.

1923 року створена літературна група, що її стали називати неокласиками, одним з лідерів якої був Зеров. До неокласиків належали Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (псевдонім Юрій Клен), Максим Рильський.

1924 року надруковано «Камену» — першу збірку віршів Зерова, перший випуск історико-літературного нарису «Нове українське письменство» і монографія «Леся Українка»

Від 1926 року Зеров виступав лише як літературний критик, зосередивши основні зусилля на перекладах та історико-літературних студіях. Того ж року офіційна влада звинуватила «неокласиків» в антипролетарських настроях. Побачила світ збірка статей «До джерел».

 1928-1929 рр.— приїзд до Полтави, зустріч з Г. Мафетом, О. Ковінькою. У 1929 виходить збірка статей «Від Куліша до Винниченка». Зеров передає свій архів до Всенародної бібліотеки України, складає бібліографію своїх творів.

 Наприкінці 1934 Зерова було остаточно звільнено з університету, фактично йому заборонили займатися науковою та літературною діяльністю. Він не мав матеріального забезпечення й був змушений шукати будь-яку роботу або залишити Україну. Водночас він довідався про те, що за сфабрикованими звинуваченнями було засуджено й розстріляно Григорія Косинку й Олексу Влизька.

Переживши ще одну трагедію, — смерть десятилітнього сина — М. Зеров переїжджає до Москви.

 У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року Зерова було заарештовано під Москвою на станції Пушкіне.

20 травня його доправлено до Києва для слідства. Зерова звинуватили в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією. Згодом М. Зерова було засуджено на 10-річне ув’язнення, відправлено до Карелії

 9 жовтня 1937 «справа Зерова та ін.» була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Засуджено до розстрілу. Зеров разом з багатьма іншими представниками української культури був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року.