30 березня
Теплого Олекси
Прихід весни, коли тепло мало остаточно перебороти холод , вважався день святого Олексія - чоловіка Божого. Найчастіше в народі це свято називали Теплим Олексою.
Цього дня чекали з ососбливим нетерпінням. Хлібороби зранку зодягнувшись у святкове вбрання, вітали один одного з весною й теплом. Хоч особливих релігійних урочистостей і не відзначалось, більшість селян все ж остерігались працювати, "аби не розгнівити весну". Виняток був лише для пасічників. Вони керувались давнім прислів'ям: "На Теплого Олексу діставай вулики".
оскільки бджолярство в Україні віддавна вважалося традиційним промислом, то існувало безліч обрядових дійств. Найбільше їх припадало на день святого Олексія. В цей день кожен пасічник - хоч би якою була весна - ранньою чи пізньою - вважав за обов'язок неодмінно винести з омшанників вулики. Робилося це з численними молитвами й заклинаннями, які передавалися від діда-прадіда.
В "Сказанні про бджіл ", що його зібрав і уклав ієрей Данило Гирман, звучить так: "А коли будеш випускати бджіл на святого Олексія, чоловіка Божого, то поверед пасіки викопай дернину і обнеси пасіку тією дерниною тричі. За третім разом торкнися тією дерниною до кожного вулика і мов так: "Як тая земля не може рушити з цього місця і мислі тієї не має, так би від моєї пасіки нікуди різно не мислили іти рій і порій від мене, господаря свого, через Боже повеління і за моливами святого Зосима".
Дернину годилося покласти на старе місце і приколоти шворнем, до якого припинають коней, а на вічко покласти щучу голову і ще раз помолитися : "Як тая риба в морі і гуляє-буяє, родюча, плодюча і весела, так би і мої бджоли гуляли і буяли веселі, плідні й родючі; як щуки-риби всяка риба боїться і лякається, так би і від моїх бджіл чужі бджоли лякалися і міцно втікали молитвами святого Зосима".
Спогад про святого Зосима не випадковий. віддавна він, як і Савватій, були покровителями бджільництва.
Перед тим як виставити вулики, на пасіці вивішували образи опікунів, а під ними клали дишля, приказуючи: "Як уже цьому дереві на пні не стояти, гілля не пускати, листом не зеленіти, з вітром не шуміти, так і моїй пасіці. моїм роям до трьох днів з віка не летіти, чужих пасік не шукати, мене, хазяїна, держатись. Я вас, мої рої, буду в бджільнім домі збирати. Приносьте, бджоли, віск Господеві на свіфчку, а мед людям на пищу".
Перед тим як бджоли починали обліт, пасічники, постукуючи у вулику, напучували комах молитвою: "Нуте ви, бджоли, готуйтесь, бо прийшла пора. Йдіть і не лінуйтеся, приносьте густі меди і рівні воски, і частії рої Господу Богу на офіру (пожертву), а мені господареві, на пожиток!"
оскільки бджолярство в Україні віддавна вважалося традиційним промислом, то існувало безліч обрядових дійств. Найбільше їх припадало на день святого Олексія. В цей день кожен пасічник - хоч би якою була весна - ранньою чи пізньою - вважав за обов'язок неодмінно винести з омшанників вулики. Робилося це з численними молитвами й заклинаннями, які передавалися від діда-прадіда.
В "Сказанні про бджіл ", що його зібрав і уклав ієрей Данило Гирман, звучить так: "А коли будеш випускати бджіл на святого Олексія, чоловіка Божого, то поверед пасіки викопай дернину і обнеси пасіку тією дерниною тричі. За третім разом торкнися тією дерниною до кожного вулика і мов так: "Як тая земля не може рушити з цього місця і мислі тієї не має, так би від моєї пасіки нікуди різно не мислили іти рій і порій від мене, господаря свого, через Боже повеління і за моливами святого Зосима".
Дернину годилося покласти на старе місце і приколоти шворнем, до якого припинають коней, а на вічко покласти щучу голову і ще раз помолитися : "Як тая риба в морі і гуляє-буяє, родюча, плодюча і весела, так би і мої бджоли гуляли і буяли веселі, плідні й родючі; як щуки-риби всяка риба боїться і лякається, так би і від моїх бджіл чужі бджоли лякалися і міцно втікали молитвами святого Зосима".
Спогад про святого Зосима не випадковий. віддавна він, як і Савватій, були покровителями бджільництва.
Перед тим як виставити вулики, на пасіці вивішували образи опікунів, а під ними клали дишля, приказуючи: "Як уже цьому дереві на пні не стояти, гілля не пускати, листом не зеленіти, з вітром не шуміти, так і моїй пасіці. моїм роям до трьох днів з віка не летіти, чужих пасік не шукати, мене, хазяїна, держатись. Я вас, мої рої, буду в бджільнім домі збирати. Приносьте, бджоли, віск Господеві на свіфчку, а мед людям на пищу".
Перед тим як бджоли починали обліт, пасічники, постукуючи у вулику, напучували комах молитвою: "Нуте ви, бджоли, готуйтесь, бо прийшла пора. Йдіть і не лінуйтеся, приносьте густі меди і рівні воски, і частії рої Господу Богу на офіру (пожертву), а мені господареві, на пожиток!"
Немає коментарів:
Дописати коментар