Їх назвали Небесною сотнею - українців, які загинули у києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом - джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити.
Ніхто не в праві забути морозні дні 2013 – 2014 року, коли від напруги закипала в жилах кров, коли в ім’я віри і правди один за одним падали від куль майданівці.
18 лютого - «мирний наступ» ураз перетворився на
криваву розправу…
За один день 18 лютого на Майдані було
1500 поранених, 450 із них - тяжко поранені, і 25 вбиті
19 лютого - революція стала явищем
всеукраїнським.
20 лютого – день
"криваво-червоний"із самого ранку. Три, сім, тринадцять… Кількість жертв
невпинно зростала.
Майдан став символом боротьби, символом утвердження прагнень до
європейських цінностей.
Справжні бої розгорталися в центрі Києва на вулицях Інститутській, Грушевського, на
Європейській площі, майдані, у Маріїнському парку.
Першою жертвою від поранення свинцевою кулею став 21-річний
Сергій Нігоян, який народився та проживав у Дніпропетровської
області. Сергія було
застрелено близько шостої години ранку, в момент, коли ще тривало перемир’я між
мітингувальниками та «Беркутом». В той же
день жертвами стали ще декілька осіб.
21 лютого снайперська куля влучила у
Віктора Чміленка – фермера з села Борисівка Бобринецького району
День за днем тисячі поранених … більше 100 людей було вбито
снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, викладачі,
студенти, вчителі, художники, архітектори, театральні режисери, громадські
активісти.
Країна почала дізнаватися все нові і нові імена своїх героїв.
Кожна історія викликала гострий, пронизуючий біль, всеохоплюючий гнів та
безсилля.
Кожна нова сповідь закарбувалася в пам’яті, прийшло розумінні,
що героїчні подвиги цих звичайних людей не можуть бути забутими. Так з’явилася
Небесна Сотня.
Немає коментарів:
Дописати коментар