10 жовтня
130 років від дня народження
Михайла Драй-Хмари,
українського поета,
перекладача, літературознавця
Нащадок козацького роду Михайло
Драй-Хмара народився в селищі Малі Калинівці (на Черкащині). Хлопець рано залишився
без матері, та батько подбав про його виховання і доклав зусиль, щоб дати сину
гарну освіту. Спочатку Михайла відправили до Золотоноші, а пізніше – до
Черкаської гімназії. У 1906 році Драй-Хмара став до навчання в одному з
найкращих приватних навчальних закладів України – Колегії Павла Галагана.
Тут він, власне, й зацікавився літературою, почав писати
вірші (щоправда, спочатку російською мовою). Крім того, хлопець серйозно вивчав
мови: німецьку, французьку, латинську та грецьку. Коли 1910 року Драй-Хмара
успішно закінчив колегію, він вирішив продовжувати освіту і вступив на перший
курс історико- філологічного факультету Київського університету. Ще будучи
студентом, письменник надрукував свою першу наукову працю та взявся за
опанування слов’янських мов. До речі, під час навчання в університеті
Драй-Хмара був професорським стипендіатом; згодом він поїхав до Петербурзького
університету, де працював під керівництвом таких учених, як І. Бодуен де
Куртене та О.Шахматов.
Що ж приваблювало цього
науковця до поезії? Навіщо він втрачав час на рими, відволікаючись від
дослідницької роботи? Ще на початку своєї письменницької кар’єри Драй –Хмара
зазначив:
Люблю слова, що повно дзвонні,
Як мед пахучі та п’янкі,
Слова, що в глибині
бездонній
Пролежали глухі
віки…
Саме в студентські роки остаточно сформувалася і
національна свідомість митця. Тому після
повернення з Петербурга він багато уваги приділяв просвітницькій та культурній
роботі: читав лекції на вчительських курсах та в різних вищих навчальних
закладах, а в 1918-1923 роках працював на кафедрі слов’янознавства Кам’янець-Подільського університету. Коли письменник
повернувся до Києва, він очолив кафедру українознавства в медичному інституті.
Одночасно з цим драй-Хмара працював на кафедрі лінгвістики у Всеукраїнській
академії наук. Цей митець і науковець входив до складу комісії з упорядкування
словника живої української мови та Комісії з дослідження історії української
мови. Уся педагогічна та наукова діяльність ученого була підпорядкована
підготовці національної творчої інтелігенції та піднесенню вітчизняної науки на
новий рівень.
Важко сказати, яким чином Драй-Хмара знаходив час і на
літературну працю. Він багато писав, підтримував тісні стосунки з М.Зеровим, О.
Бурґгардтом (Ю.Кленом), П. Филиповичем та М. Рильським, спільниками за
літературним угрупуванням «неокласиків».
Перші вірші митця, написані українською, вийшли друком у
1919 році. А на початку 20-х років він співробітничав з «Новою громадою»,
«Шляхами мистецтва», «Літературним ярмарком», «Життям і революцією». Ці
періодичні видання постійно друкували переклади та оригінальні поезії
Драй-Хмари. У 1926 році письменник навіть випустив збірку «Проростень». На
жаль, вона стала єдиною, що вийшла за життя митця. До речі, саме завдяки його
перекладам читачі знайомляться з найкращими майстрами світової поезії.
Насамперед ідеться про творчість А. Міцкевича, Ш. Бодлера, О.Блока, М.
Богдановича, П.Верлена, С.Есеніна, М.Лермонтова, Ш. Леконт де Ліля, О.Пушкіна.
Крім того, Драй-Хмара 1926 року видав кілька робіт з літературознавства. Найвизначнішими
з них стали монографія «Леся Українка», праці, присвячені творчості білоруських
письменників М. Богдановича та Я.Купали, збірка матеріалів до часопису В
Чумака.
Драй-Хмара як поет багато в
чому був мрійником. Так, він вважав Україну схожою на Елладу, що йде
«всесвітнім шляхом». Багато віршів присвятив він також драматичній історії
рідної землі, її славетному минулому, сміливості й гордості наших далеких
предків. При цьому поет змушував читача замислитися як над минулим , так і над
сучасним та майбутнім України. Наприклад, у сонеті «На Хортиці» Драй-Хмара
малює таку сумовиту картину:
Тут Січ стояла, тт.
гули майдани,
Димилися козацькі
курені,
Змагались семеряги
і жупани,
Лунали горді і
сумні пісні.
А нині все це
вкрили баклажани,
Картопля, морква,
огірки рясні,
І лиш могили,
древні дідугани,
Нагадують колишні
буйні дні.
Кажуть, що справжній талант – це трохи провидець, який інтуїтивно
вказує на найбільші досягнення та проблеми, які чекають його народ у
майбутньому. І Драй-Хмара не є винятком. Так, у вірші «Я полюбив тебе на п’яту,
голодну весну…» є рядки, що вказують на ті страшні випробування, які чекали на
Україну та її народ:
І знову горбатіла
Голгота
Там, де всміхалися
лани,
Вилазив ворог на
ворота,
Кричав: розпни її,
розпни!
Звичайно ж, критика не була в захваті від творчості цього
майстра художнього слова. На голову Драй-Хмари сипалися звинувачення в
непорозумінні революції, в поза сучасності та інтелігентському песимізмі.
Письменник і сам розумів, що «не вріс в свою епоху» через те, що протягом
двадцяти років перебував осторонь життєвих змін та проблем. Цей час повністю
поглинуло навчання та філологія. Власне, світогляд Драй-хмари сформувався ще до
революції; письменник не брав участі в зламі старого та будуванні нового
суспільного укладу. Однак він відігравав важливу роль у становленні
національної науки і мистецтва. Не зважаючи на те, що свою добу митець не
вважав достойною звеличення, його ніяк не можна було звинуватити в байдужості
до суспільних і політичних подій.
Окрему сторінку творчості поета становлять його пошуки
гармонії з природою, людьми, усім світом. Багатогранна краса природи, втілена у
віршах Драй Хмари, передає всю гаму почуттів, може втамувати біль і подарувати
душі крила. Серед кращих зразків його пейзажної лірики – «Мене хвилює синій
обрій», «накинув вечір голубу намітку», «лани – як хустка в басамани».
Особливо цікавим є сонет «Лебеді», який письменник
опублікував у грудні 1928 року у «Літературному ярмарку». Привертає увагу
згадка про «гроно п’ятірне нездоланих співців», що не боялися «зими погроз» і
пробивали собі дорогу до «океану кипучого життя», ламаючи «лід одчаю та
зневіри». У даному разі йшлося про М. Зерова, М. Рильського, П. Филиповича, О.
Бурґгардта (Ю.Клена) й самого автора – п’ятьох митців, які у вкрай
несприятливих для вільної творчості умовах намагалися відстоювати право
особистості на власну думку, на свою громадянську позицію. Таким чином,
письменник намагався захистити друзів-неокласиків від нападок брутальної
критики. Але за це він сам потрапив до когорти «неблагонадійних» митців і був
позбавлений можливості друкуватися надалі.
У березні 1933 року почалася чорна смуга в житті
М.Драй-Хмари. Його було заарештовано. Невдовзі письменник, щоправда, знову
опинився на волі, проте зняли з усіх посад і не давали можливості взагалі
влаштовуватися на будь-яку роботу. Незабаром митець знову опинився за ґратами
зі стандартним для того часу звинуваченням у націоналістичній контрреволюційній
діяльності. Звичайно ж, Драй-Хмара не визнавав за собою ніякої провини. Але для
того, щоб винести вирок, досить було звинувачення. Отже, попереду в письменника
було п’ять років колимських таборів…
Митець
працював на шахтах. Його поставили промивати пісок; в’язні робили те стоячи по
коліна в крижаній воді. Ноги нещасних розбухали, перетворюючись на суцільну
рану. Та важкі умови хоч і підірвали здоров’я, але не
зламали духу Драй-Хмари. Він знаходив сили для того, щоб підтримувати надію в
душах своїх побратимів. За це таборове начальство додало митцю ще десять років
ув’язнення – «за антирадянську пропаганду в таборі».
Михайло
Драй-Хмара не дочекався виходу на волю. Він пішов із життя в 1939 році. Як це
сталося, точно не відомо, але, якщо вірити спогадам кількох тодішніх в’язнів, письменник
під час одного з чергових розстрілів кожного п’ятого в шерензі став на місце
смертника – він хотів урятувати ще зовсім молоду людину…
Минуло
багато років, перш ніж читачі побачили ще одну збірку поета – «Сонячні марші».
Її рукопис і написаний у 1936 році в Лук’янівській в’язниці трагічний вірш «І
знов обвугленими сірниками…» зберегла для нащадків дружина митця.
Немає коментарів:
Дописати коментар