Російськомовний письменник України

Якщо вже казати чесно, Миколу Васильовича Гоголя важко віднести до російських письменників. Традиційно вважається, що російськомовний письменник просто не може бути «не російським». Однак щодо творчого спадку Гоголя, то тут доцільніше було б говорити про всесвітню славу творчості митця.

      Народився майбутній письменник у містечку Великі Сорочинці Миргородського  повіту Полтавської губернії 20 березня (1 квітня) 1809 року, в родині поміщиків середнього достатку (Гоголям належали 400 душ кріпаків і понад 1000  десятин землі). Предки письменника з боку його батька (вони мали прізвище Яновські) були спадкоємними священиками. Але дід Миколи Васильовича Гоголя перервав давню традицію і пішов працювати до гетьманської канцелярії; він же додав до родового прізвища ще одне і став називатися Яновський-Гоголь. Таким чином, дід засвідчив походження власного роду від відомого в українській історії XVII століття полковника Остапа Гоголя.

         Дитинство майбутнього письменника минало в рідному маєтку Василівці (Яновщині). Крім  того, хлопець із батьками та п’ятьма братами та сестрами часто бував у Кибинцях  (маєтку далекого родича, колишнього міністра Д.П. Трощанського), в Обухівці (у письменника В.В. Капніста), у Диканьці (вона належала міністру внутрішніх справ В.П. Кочубею). Хлопець рано познайомився з літературою: у Кибинця була чудова величезна бібліотека й домашній театр.

         Великий вплив на формування  внутрішнього світу майбутнього письменника мали історичні перекази та біблійні сюжети. Пізніше Гоголь казав, що постійно жив «під терором загробної кари».

         Початкову освіту Микола здобув у повітовому училищі, де навчався в 1818-1819 роках. Після цього батьки домовилися про приватні уроки з полтавським учителем Гаврилом Сорочинським. До травня 1821 року майбутній письменник прожив на квартирі свого викладача, після чого вступив до щойно відкритої Ніжинської гімназії вищих наук. Ця гімназія являла собою щось подібне до Царськосельського ліцею для дітей провінційного дворянства.

         Успіхи Гоголя в навчанні були досить-таки посередніми. Зате в гімназійному театрі як з актором та декоратором з Миколою ніхто не міг конкурувати. Крім того, саме в гімназії хлопець почав писати вірші та прозу. Причому молодий автор вдався на тільки до лірики та серйозної тематики, але й шукав засоби змалювання комічного. На жаль, сатира «Нечто оНежине, или Дуракам закон не писан» не збереглася.

         Цікаво, що Гоголь-гімназист не замислювався над можливістю подальшої кар’єри письменника. Натомість він (під впливом викладача права М.Г. Білоусова) почав планувати в майбутньому стати юристом і піти на державну службу.

         У 1828 році Микола закінчив гімназію й подався до Петербурга з одним зі своїх друзів. Та роботи він там не знайшов. До того ж критика дала різко негативну оцінку поемі «Ганц Кюхельгартен», що її видав молодий автор у1829 році під псевдонімом В. Алов. Уже тоді Гоголь продемонстрував своє ставлення до невдалих літературних спроб: скупивши майже весь тираж книжки, він спалив його. Подвійну невдачу посилювало ще й те, що тодішня закоханість Гоголя теж виявилася без взаємності. Махнувши на все рукою, Микола покинув негостинне місто та подався до Німеччини.

         Тільки у вересні він знову з’явився в Росії, де, нарешті, влаштувався на службу: спочатку в Департаменті державного господарства та публічних будівель, а трохи згодом – у Департаменті наділів. Щоправда, Гоголь встиг охолонути щодо думки стати чиновником. Щоб якось позбутися відчуття сірості буденного життя, Микола Васильович почав брати уроки живопису у вечірніх класах Академії Мистецтв. Він усе більше уваги приділяв літературній діяльності, а нові публікації дещо примирили письменника з критикою. У всякому разі, повість «Басаврюк, или Вечер накануне Ивана Купала», статті та есе молодого автора мали в читача успіх. Гоголь почав спілкуватися з такими відомими письменника, як В.А.Жуковський та П.А.Плетньов. Саме Плетньов у травні 1831 року познайомив Гоголя з Пушкіним.

         Восени того ж року вийшла друком перша частина знаменитої збірки повістей «Вечера на хуторе близ Диканьки». Появи другої частини довелося чекати ще майже рік. Цей твір,як і «Сорочинська ярмарка», приніс Гоголю визнання. Особливою рисою «Вечеров…» став унікальний гумор, що мав безліч відтінків – від легкого безтурботного сміху до похмурого комізму, який подекуди більше навіть нагадував «чорний» гумор. Персонажі молодого письменника – колоритні й щирі – були змальовані яскраво, мали свою індивідуальність. Та довколишній світ…Гоголь зробив його просто трагічно конфліктним. Що ж до таємних сил, які постійно втручалися у справи героїв, то в їх змалюванні письменник цілком спирався на народну демонологію.

         Уже тоді всім стало зрозуміло: на літературній арені з’явився автор, що був спроможний створювати завершений художній всесвіт, який живе за власними законами. Саме тому визнання не забарилося: 1832 року Гоголь став знаменитістю. Його радо приймали у Москві. Там мИкола Васильович познайомився з М. С. Щепкіним, С.Т.Аксаковим, М.П.Погодіним.

         У 1834 році Гоголь дістав пропозицію обійняти посаду ад’юнкт-професора загальної історії у Санкт-Петербурзькому університеті. Щоправда, викладав Микола Васильович недовго: вже наприкінці 1835 року він залишив кафедру й вирішив цілком присвятити себе літературній праці.

         Того року читачі познайомилися з двома новими збірками прозаїчних творів письменника: «Арабесками» та «Миргородом». Паралельно Гоголь працював над поемою «Мёртвые души» та комедіями «Ревизор» (прем’єра відбулася в петербурзькому Александринському театрі 19 квітня 1836 року) і «Женитьба». Крім того він часто публікувався як автор критичних статей.

         На початку 1835 року вийшли в світ збірки Гоголя «Арабески» і «Миргород». Вони являли собою новий етап у творчості письменника. В «Миргороде» Гоголь протиставляв позитивне народне начало – ницості й вульгарності поміщицько-чиновницької глухої провінції і пишної столиці.

         У творах, сповнених іронії й туги, письменник викривав соціальні основи розладу між мрією і дійсністю. «Звичайність», «заземленість» сучасного життя особливо разюче проступали на тлі колоритної минувшини. Колу обивателів Гоголь протиставляє величні й героїчні народні характери. У «Тарасе Бульбе» він звертається до історії українського народу і в ній знаходить прекрасні зразки людської поведінки, високі почуття патріотизму, прояви безмежної мужності і волі.

         Що ж до «Петербурзьких повістей», то в них Гоголь відобразив життя сучасного міста, в якому сплелися зламані характери, гострі соціальні проблеми, етичні колізії, тривожна, якась «потойбічна» атмосфера. Найвищого ж узагальнення було досягнуто в комедії «Ревізор» (сюжет якої, як і сюжет «Мертвих душ», авторові підказав О.Пушкін). Цікаво, що моральний і суспільний позитивний ідеал письменника втілився є єдиному «чесному обличчі» комедії – у сміху…

         У червні 1896 року письменник знову вирушив за кордон. Причиною від’їзду стало цькування «Ревізора» реакційною пресою та «светской чернью». Ще б пак! Гоголь став першим із російських письменників, у творчості якого були яскраво відображені негативні явища сучасної дійсності. Від пильного ока митця не сховалися ні підлість ти ницість обивателів, ні вульгарність та дармоїдство поміщиків. Бачити ж, у який спосіб змальовує вади суспільства талановитий майстер, було багатьом не до вподоби… Хоч Гоголь і не зводив наклепів на життя – він просто не лестив йому.

         На цей раз письменник прожив у Німеччині, Швейцарії, Франції, Австралії, Чехії та Італії понад дванадцять років. Додому Гоголь приїздив тільки двічі: у 1839-1940 роках та 1841-1842 роках. Саме на чужині, в Римі в 1840-1841 роках народилися знамениті «Мёртвые души» - поема, в якій письменник ставив проблему змертвіння та відродження людської душі, і у зв’язку з цим – сучасного йому суспільства в цілому. Зі складністю задуму пов’язувалася й жанрова специфіка твору: назва «поема» наголошувала на символічному змісті, особливій ролі оповідача та на позитивному авторському ідеалові.

«Мёртвые души»          вийшли друком 1842 року. Але читач дістав змогу познайомитися лише з першим томом поеми. Над другою частиною письменник почав працювати ще в 1840, але… Робота  просувалася надто важко. Нарешті, виснажений невдачами, влітку 1845 року Гоголь просто спалив другий том поеми. Автор, що перебував у важкому душевному стані, пояснював: оскільки «пути и дороги» до ідеалу, до відродження людського духу достатньо  правдиво й переконливо він змалювати не зміг, вогонь став єдиним засобом приховати безсилля автора…

Однак ідеї, які письменник, як йому здавалося, був неспроможний висловити, не давали йому спокою. Тому у «Вибраних местах из переписки с друзьями», що побачили світ 1847 року, він спробував пояснити свої погляди більш конкретно, прями, вдавшись до публічного способу викладу думок. У новій книзі Микола Васильович наполягав на необхідності внутрішнього християнського виховання та перевиховання людей – без цього, мовляв, ні про які позитивні соціальні зміни не може йти мови. Водночас письменник чимдалі більше приділяв увагу теологічним питанням, написавши низку праць, присвячених цій тематиці. Особливо помітним став твір «Размышления о Божественной литургии». Щоправда, опублікований він був тільки в 1857 році,після смерті письменника.

У квітні 1848 року Гоголь повернувся на батьківщину. Перед цим він здійснив паломництво у Святу землю, до Гробу Господнього. Більшу частину того ж року, а також багато місяців 1850-1851 письменник провів в Україні, періодично буваючи у Петербурзі та двічі відвідавши Оптину пустинь. Але з кожної поїздки він неодмінно повертався до Москви. У цей час величезний вплив на умонастрій Гоголя мав Ржевський протоієрей – отець Матвій (Костянтиновський). Його проповіді постійного морального самовдосконалення Микола Васильович сприймав із захватом.

На початку 1852 року Гоголь написав нову редакцію другого тому «Мёртвых душ». Глави з книги письменник читав своїм друзям – М.П.Погодіну, С.Т.Аксакову, С.П. Шевирьову, Г.О. Смирновій-Россет. Здавалося б, тяжка праця ось-ось буде завершена. Але… Отець Матвій висловив своє невдоволення твором. Для письменника цього було досить…

Уночі з 11 на 12 лютого Гоголь, який  жив у графа А.П.Толстого, перебуваючи в стані глибокої душевної кризи, спалив нову редакцію своєї останньої книги. Боротьба з самим собою виснажила письменника, і вранці 21 лютого його не стало… Провести відомого автора в останню путь прийшла майже вся Москва.