УПАВ ЮНАК В АФГАНІСТАНІ

Схилимо ж голови перед світлою

пам’яттю тих, хто віддав своє життя,

увійшовши у безсмертя.

        

Афганська війна належить до тих подій ХХ століття, які ще не знайшли свого повного та об’єктивного висвітлення та аналізу. Вона залишається «білою плямою» новітньої історії.

         15 лютого минає 30 років з того дня. Коли скінчився рахунок втратам наших солдатів. Важкий, сумний підсумок.

За ці 10 років афганської війни Україна втратила близько 4 тисяч  молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72 залишилися у полоні або пропали безвісти.

Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. Тільки на Кіровоградщині 103 загиблих.

У числі тих, хто не повернувся з афганської війни, є імена наших земляків..

БІДНИЙ БОРИС ВАСИЛЬОВИЧ

Прапорщик. Народився 15 жовтня 1935 року у місті Мала Виска.

Після закінчення школи закінчив курси водіїв в Маловисківському ДТСАФ та працював водієм. 3 жовтня 1954  був призваний Маловисківським РВК на дійсну військову службу до Збройних Сил СРСР.

У Демократичній Республіці Афганістан з квітня 1983 року. Службу проходив у 184 окремій роті зв’язку і радіотехнічного забезпечення військово-повітряних сил 40-ї армії, в/ч  польова пошта 98254. Безпосерднім завданням підрозділу яким командував Борис Васильович була ліквідація наслідків обстрілів аеродромів душманами. За час його служби підрозділ побував на аеродромах Гардеза, Кандагару, Шинданту, Кундузу, Баграму. За це його було нагороджено медаллю «За бойові заслуги».

Загинув наш земляк 3 вересня 1984 року коли військова колона в якій перебував його підрозділ потрапив під обстріл. В ході бою Борис Васильович Бідний був смертельно поранений.

За мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).

ВІННИК ІВАН БОГДАНОВИЧ

Рядовий, народився 8 червня 1966 року в с. Вись Маловисківського району.

У 1973-1981 роках навчався в Мар’янівській середній школі. Після закінчення 8 класу продовжив навчання в Маловисківському СПТУ № 16. 11 квітня 1985 року кіровоградським ОМВК був призваний на дійсну військову службу в повітряно-десантні  війська.

         У Республіці Афганістан з листопада 1985 року. Службу проходив у 370 окремому загоні спеціального призначення 22-ї окремої бригади спеціального призначення, в/ч польова пошта 83428. Військова частина розташовувалася у місті Лашкарга. Перебуваючи на посаді водія-аккумуляторщика приймав участь в семи бойових операціях.  Загинув 7 травня 1987 року. При вильоті на бойове завдання, вертоліт в якому перебував Іван був підбитий. Одинадцять бійців десанту та три члени екіпажу загинули.

         За мужність і відвагу посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки 

ВОДОЛАЗКО СЕРГІЙ ПЕТРОВИЧ.

Прапорщик, народився 3 серпня 1960 року на території радгоспу «Алтинсерін» Камишинського району Кустанайської області Казахської РСР.

У 1969 році сімя переїхала в с. Мануйлівка Маловисківського району. Після закінчення середньої школи працював у колгоспі ім.. Щорса. В Збройні Сили СРСР призваний 6 листопада 1979 року Маловисківським РВК.

У Республіці Афганістан з вересня 1983 року. Службу проходив у177 механізованому полку 108 мотострілецької дивізії, в/ч польова пошта 51863. Військова частина розташовувалася у місті Джабаль-Сурадж.

Перебуваючи на посаді командира артилерійського вогневого взводу прапорщик Сергій Водолазко неодноразово приймав участь в рейдових операціях. Загинув 12 червня 1984 року. Група очолювана ним, при висуванні на пост бойової охорони була обстріляна противником із засідки.  Сергій  не розгубився, діяв енергійно і сміливо. Наказав підлеглим зробити маневр і зайняти пануючу висоту, а сам прикрив їх дії влучним вогнем з автомата. В ході бою, керуючи вогнем групи, був смертельно поранений.

За мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки (посмертно).

КОСТЕНКО НАТАЛІЯ ІВАНІВНА

Службовець Радянської Армії. Народилася 14 травня 1952 року в російському місті Маріїнськ Кемеровської області.

Працювала продавцем у відділі робітничого постачання смт Смоліне. Добровольцем, через Маловисківський РВК 5 квітня 1983 року була направленя для роботи за наймом в одну з військових частин радянських військ в Афганістан.

Трагічно загинула 21 грудня 1983 року.

ПЕТРИЧ СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

Народився 4 серпня 1965 року в місті Тольяті Куйбишевської області Росії.

У 1970 році сім’я переїхала в село Паліївку нашого району. У 1972-1980 роках навчався у Паліївській, Маловисківській №3 школах, Після закінчення 8 класу , навчання продовжив у ПТУ №4 міста Миколаєва. 11 листопада 1983 року Корабельним райвійськкоматом м. Миколаєва був призваний на дійсну військову службу до Збройних Сил СРСР.

У ДРА з квітня 1984 року. Службу проходив у 66 окремій мотострілецькій бригаді, в/ч  польова пошта 93992. Військова частина була розташована у місті Джелалабад. Перебуваючи на посаді  старшого сапера молодший сержант Сергій Петрич неодноразово  в складі загону забезпечення руху брав участь в супроводі колон. В бойовій обстановці діяв сміливо і самовіддано. Загинув 16 серпня 1984 року під час обстрілу противника, виконуючи завдання з розмінування ділянки дороги.

 Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.

ХАРКОВЕЦЬ ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

Гвардії молодший сержант. Народився 26 серпня 1964 року в селі Велика Виска.

У 1971-1979 роках навчався у Великовисківській середній школі. Після закінчення 8 класу продовжив навчання у Оникіївському СПТУ – 37. Закінчивши його працював трактористом в рідному селі у радгоспі «Росія» 28 серпня 1982 року Маловисківським РВК був призваний на дійсну військову службу до Збройних Сил СРСР.

З травня 1983 року в Афганістані. Службу проходив у 149 гвардійському механізованому полку 201 мотострілецької дивізії, в/ч польова пошта 82869. Полк розташовувався в провінційному центрі міста Кундуз.

Юрій Харковець перебуваючи на посаді командира БМП приймав участь в 18-ти бойових операціях. В бойовій обстановці діяв сміливо, рішуче і самовіддано.  1 жовтня 1083 року  бою в районі населеного пункту Балган, отримав тяжке поранення, але пересилюючи біль, продовжував вести вогонь до підходу броне групи. Від отриманих ран помер у госпіталі 5 жовтня 1983 року.

Посмертно, за мужність і відвагу нагороджений орденом Червоної Зірки.

ЧАБАН ВІКТОР БОРИСОВИЧ

Молодший сержант, командир БМП. Народився 26 квітня 1965 року в місті Мала Виска.

У 1972-1980 роках навчався в Маловисківській середній школі №4. Після закінчення 8-го класу, продовжив навчання в СПТУ №10 смт Капітанівка Новомиргородського району, де навчався на майстра контрольно-вимірювальних приладів. 10 травня 1983 року Новомиргородським райвійськкоматом був призваний на дійсну військову службу в повітряно-десантні війська.

В Демократичній Республіці Афганістан з жовтня 1983 року. Службу проходив у 357 гвардійському паращутно-десантному полку 103 гвардійської повітряно-десантної дивізії, в/ч польова пошта 48059. Полк розташувався в фортеці Бала Хісар у місті Кабул.

Перебуваючи на посаді командира БМД, гвардії молодший сержант Віктор Чабан неодноразово приймав участь в бойових операціях. 1 серпня 1984 головний дозор, в складі якого перебував Віктор , потрапив під сильний кулеметний вогонь. Командир взводу був тяжко поранений. Взявши на себе командування підрозділом Віктор  організував евакуацію пораненого офіцера з-під обстрілу і продовжував упевнено керувати боєм.

         Прикриваючи вогнем з автомата відхід бойових товаришів загинув.

Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки.

Вони просто виконували свою військову повинність, свій безвихідний обов’язок… Але чесно і героїчно. До останнього подиху… Вічна їм пам'ять!