Рік 33. Клятий холодний, з голоду пухне село

    У СРСР правду про жахливий голод 1932-1933 років, що мав місце в Україні, багато років приховували. Чому? А тому, що був голод не через нестачу продуктів, а голодомор - штучно організований голод. Урожай 1932 року був не нижчий, ніж у попередні роки, отже, ніби не існувало причин для голоду. Однак Сталін  прагнув прискорити індустріалізацію - будувати заводів більше і швидше. На це потрібні були кошти. Отож  тим самим розраховував притиснути селян України, які опиралися колективізації сильніше, ніж, наприклад, російські. А оскільки  селяни становили значну частину населення України, то голодомор, спрямований проти них, фактично означав голодомор українського народу.

   Отож в рік, коли урожай був непоганий, з Москви прийшло розпорядження збільшити здачу хліба державі. З колгоспів вивозилося все зерно, навіть посівне, забирали не лише колгоспне, а й те, що знаходили по хатах у людей, не залишаючи ні зернини і у колгоспників, і в селян-одноосібників. одночасно за кордон продавалося зерна більше, ніж у минулі роки. А на ці кошти купували устаткування для промислових новобудов. У містах було введено картки на продукти, зокрема на хліб, у крамницях нічого вільно не продавалося.

   Узимку 1933 року селяни почали гинути від голоду. Рятуючись, вони тікали в міста, але і там часто вмирали просто на вулицях. Намагаючись зберегти дітей, селяни залишали їх біля лікарень, на вокзалах. Щоб перепинити втечу селян, навколо сіл, на дорогах до міст виставляли військові загони.

    Селяни, не маючи чого їсти, пекли хліб із висівок, з домішками трави, варили юшку з бур'яну, їли бруньки тощо. У селах зникли коні, вівці, корови, кури, качки, не видно було ні собак, ні котів, ловили та їли навіть ворон і горобців. Доходило навіть до людоїдства. Трошки легше було тим, хто працював у колгоспі: для них іноді варили поганеньку юшку, пекли сякий-такий хліб, але того не вистачало.

   Українське село перетворилося на пустку. Люди дичавіли, їх гнітив страх, добрі звичаї заступили жорстокість та страх перед смертю.

До цього трагічного дня па'мяті в нашій шкільній бібліотеці була організована виставка-факт "Рік 33. Клятий холодний, з голоду пухне село"

І разом з цим  було згадано  мільйони невинно убієнних тільки за те, що вони були українцями.

Ми запалили свічки у вікнах наших осель. Це наш обов'язок перед мертвими, живими іненародженими