ВОЛОДИМИР БАЗИЛЕВСЬКИЙ

 12 серпня відзначає свій 85 рік народження наш земляк, поет, прозаїк, публіцист, літературознавець, член Спілки письменників України – Володимир Васильович Базилевський Народився наш ювіляр 1937 року на Кіровоградщині, в мальовничому селищі Павлиш Онуфріївського району   У 1962 році закінчив філологічний факультет Одеського  університету імені І. Мечнікова. Де здобув добру літературну освіту.  Не боявся ніякої роботи. В різні роки працював і завідувачем сільським клубом, і будівельником, кореспондентом багатьох газет. В Одесі працював в редакції газети «Чорноморська комуна», в Кіровограді в  «Кіровоградській правді» та керівником літературної студії «Сівач». Старшим редактором дніпровського видавництва «Промінь».

         Творчий доробок ювіляра не залишає нікого байдужим, ні читачів, ні своїх друзів, ні колег по перу. Перші його ластівочки-віші були надруковані в 1954 році. А вже в 1968 році з’явились друком його збірочки «Ятрань» та «Рівновага».

         Будучи журналістом обласної газети, крім поезій, написав чимало нарисів та документальних повістей про видатних особистостей нашого краю, таких як Арсеній Тарковський, Віктор Близнець, Валерій Гончаренко та багато інших.

         Де б не закидала доля поета, він всією душею та всім серцем лине на свою малу батьківщину.  В його поезіях возвеличується буденне життя рідного краю.

  Невловних запахів невловне коливання,

  як вітру притамоване зітхання,

торкнулося ледь-ледь і понесло –

чому б то? – не збагну, аж в те глухе село

у вибалку кривім, де, кажучи правдиво, не так уже, не так уже й щасливо

велось мені в ті давні повоєнні

роки важкі.          

                     Та в дивнім одкровенні

усе те ожива сьогодні, наче бачу

той двір у споришах, конячку ту ледачу,

і сажею підведену на свята

ту білу,

              чепурну,

                              оту найкращу хату,

у спечнім червні клечану клен-зіллям,

де щиро пригощали хлібом-сіллю

новітню кожну душу незлобиву,

де я, здається, був –таки щасливим,

авжеж, щасливим був…

Гай –гай, давненько

минулись побігеньки й посиденьки

на моріжку, де чути до світання

невловних запахів невловне коливання.

         У його поезії на першому місці загальнолюдські цінності – доброта, висока мораль, співчуття, гідність. Хоч твори написані в далекому минулому, але не втрачають актуальності і в нашому бурхливому сьогоденні.

Нудьга історії, повтори,

того, що вчора є й було учора, -

убивства, війни та розор.

Що в пам’яті з того розору?

Якийсь Навуходоносор.

Химери царств на мертвій мапі,

Саргон закони Хаммурапі,

руїни, відблиски пожеж,

владар, який назвався богом,

чиїсь поразки й перемоги, -

одне і те ж, одне і теж.

Це все і потім повторилось,

Тисячократно кров’ю вмилось

у доблестях нових владців.

Але в анналах не відбилось

сльозою на людській щоці.

Сльозою, відчаєм, протестом,

ненавистю, смертельним жестом

не проорало в слові слід.

Як ширмою, покрившись тестом,

мовчить новітній Фукідід.

         Поет торкається теми наших народних болей, знаходить їх причини не тільки в  нападах, поневоленні, а й в нашому внутрішньому житті.

  Не називай життям ту суєту,

що в ній давно твоя загрузла сила.

Знеславивши пожитком висоту,

хіба не сам собі обтяв ти крила?

Поважчало і тіло, і хода.

Ти навіть в снах літаєш неохоче.

Сліпець єси6 в твій дім прийшла біда,

хоч у біди твоєї ситі очі.

 

         Володимир Олександрович Базилевський  14 серпня відмічає свій 85 річний ювілей.  Життя своє він прожив недаремно. Про це свідчать його збірки поезій. А їх у нього чимало. Це і «Поклик простору» (1977), «Допоки музика звучить» (1982), «Чуття землі небесне» (1983), «Труди і дні» (1984). «Вибране» (1987), «Колодязь» (1988), однотомнок вибраних творів «Вертеп» (1992), «Вокзальна площа» (1995), «Украдене небо» (1999), «Віварій» (2004), «Кінець навігації» (2004), «Крик зайця»(2004), «Читання попелу» (2007), «Шляхами вітру» (2011),  та книг критичної прози «І зав’язь дум, і вітер лет пера» (1990), «Лук Одіссеїв» (2005), «Холодний душ історії» (2008).

         За свою багатогранну та плідну працю був нагороджений  багатьма літературними  преміями . У 1990 році за книгу «Колодязь»  нагороджений премією  ім.. Павла Тичини,  в цьому ж році за  «Віварій» і «Кінець навігації»  - премією ім.. Володимира Свідзінського. 1996 рік – Державна премія України імені Тараса Шевченка (за книгу «Вертеп». В 2006 році – літературна премія ім.. Євгена Плужника (за книгу «Крик зайця»),

2006 – Міжнародна літературна премія ім.. Пантелеймона Куліша (за книгу «Холодний душ історії»).

         Володимир Олександрович завжди активний учасник літературних та громадських заходів. Автор численних віршів, поем, публіцистичних статей, нарисів, рецензій. Він творив все сам і ніколи не схиляв голови перед сильними світу сього.

    …Так чим же приручили Ви – добром,

де тонко грали кришталеві чаші,

чи грамофоном, чи старим вином

з багатої колекції папаші?

Я все оте не ставив ані в гріш,

підкуплений не маслом Прованса.

Циганськими романсами хутчіш,

Бальмонтом і завезеним прононсом.

Як серце завмирало в селюка,

 коли від Глінки звуки нелукаві

побожно слухав… Линула рука

До книг коштовних в шкіряній оправі.

 В житті Володимир Базилевський був   оптиміст. Як цей сонях.

Цей сонях – безнадійний оптиміст.

А може, він збагнув глибинний зміст

Життя, що навіть в пізню пору

Являє світу дивну непокору?

Стоїть собі веселий одинак

І молиться на сонце – мудрий знак.

Що смерть йому?

Що ця нудьга осіння?

Коли як вічність – навіть мить цвітіння.  

         Проживаючи вже в Києві автор весь час згадує своє минуле свій рідний край.

На отчих рівнинах – незайманий сніг.

І тільки дорога-чорнявка тече.

Та вітер з наскоку, немов печеніг,

Мечами остуди обличчя тече.

О раннього зазимку ясність литва!

 Навскіс до переліска – заяча в’язь.

    Ще вчора в ярах зеленіла трава,

А нині вигадливим смушком взялась.

Уже морозенки риплять чобітьми,

та сняться садам голубі міражі.

І пам’ятно серцю – за скруту зими

Пташиного літа грядуть віражі.

Аби тільки крила служили як слід.

Аби тільки голос жагою дзвенів.

Аби тільки тіло підняти в політ,

Що знову поважча вагою снігів.