ВІЧНИЙ БУНТАР

     
                                                                                                                                           2 жовтня

115 років від дня народження

 українського письменника

Івана Багряного

         Іван Павлович Багряний (Лозов’ягін) – автор романів, п’єс, віршів, публіцистичних творів. Зазнавши репресій та відбувши ув’язнення, він згодом емігрував  до Німеччини, де створив Мистецький український рух, заснував Українську революційну демократичну партію, обирався головою Української Народної Республіки у вигнанні.

          Іван Багряний – з Полтавшини. Навчався у церковнопараівяльній школі в м. Охтирка, у Краснопільському художньо-керамічному технікумі та Київському художньому інституті. Перші його твори були опубліковані в 1926 році у журналі «Глобус». Вірші друкувалися у журналах « Життя й революція», «Червоний шлях», «Всесвіт», «Гарт», «Плужанин», «Кіно». У 1927 році з’явилася віршована збірка «До меж заказаних».

         У пам’яті сучасників Іван Багряний залишився «вічним бунтарем і протестантом». Саме цій темі присвятив поет свою поему «Аве Марія». Саме за це він нажив ворогів серед навколо літературного оточення. Радянська критика оголосила поеми «Аве Марія» та «Скелька» «націоналістичними, соціальношкідливими». У 1932 році письменник був заарештований і ув’язнений (до 1940 року). Під час війни Іван Багряний емігрував до Німеччини.  Перебуваючи в таборі для переміщених осіб, видав брошуру «Чому я не хочу повертатися в СРСР?», яка справила помітний вплив на ставлення союзників до втікачів з радянського «раю». В еміграціх І. Багряний багато зусиль доклав для консолідації українців у Німеччині, написав низку політичних статей, у яких розробляв основні стратегічні напрями боротьби за незалежну Українську державу.

         В еміграції він оприлюднює усьому світові  трагічні сторінки радянської дійсності  в романах «тигролови» (1944), «Сад Гетсиманський» (1945), «Людина біжить над прірвою» (1965 та інші)