Свята Покрова, покрий хату теплом , а господаря добром

Покрова Пресвятої Богородиці - мати свята Покровонька припадає на 14 жовтня. Історія свята сягає Х століття. Зародилось воно у Візантії, коли араби оточили Константинополь. Стривожені мешканці зібралися на всеношну відправу до Влахернської церкви. Під час Божої служби святий Андрій Юродивий та його учень Єпіфаній побачили у небі Діву Марію, що ступала  повітрям разом з Іоаном Хрестителем, апостолом Іоаном Богословом та янголами і тримала над віруючими християнами омофор і молилася.

Це видиво дало мужності грекам, і вони перемогли. З того часу свято Покрови стало народним.

В Україні свято Покрови поширилося давно. Перші ікони Богородиці привезла до Києва в Х столітті дочка імператора Анна, дружина Володимира Святославовича. В  Україні ікона  Покрови стала улюбленою. Зображується на цій іконі Матір божа, яка стоїть у повітрі  і тримає в руках покрову (тканину), якою вона неначе покриває весь світ, оберігаючи його від нещасть і усіляких бід. Сюжети ікон різні, серед них є ікони із зображенням під покровом Матері Божої Б. Хмельницького, І Мазепи та інших гетьманів, єпископів і церков.

За всіх часів в Україні було багато церков, які мають ім’я Покрови. Тільки в Києві з 17 церков, побудованих за часів гетьманства, три були покровськими.

 Ікона Покрови Пресвятої Богородиці була своєрідним символом України всіх часів. Під час Другої світової війни Українська Повстанська Армія також обрала собі свято Покрови – як національне свято українського війська.

Свято Покрови по всій Україні святкують піднесено і врочисто.

Особливо значним це свято було для жінок та дівчат. У цей день кожна жінка покривала образ Матері божої рушником. Такі рушники, даровані церкві на образ Матері Божої , на Львівщині називалися «обітними».

Перед святом Покрови був гарний звичай на Покутті, Львівщині, Буковині – збиралися чоловіки, молоді хлопці і толокою покривали хати, справляли огорожі, шопи вдовам чи сиротам «аби Матінка Божа їх благословила і покрила доброю долею, здоров’ям».

На Закарпатті жінки дарували сорочину сироті,бідній каліці, на честь свята Покрови, покриваючи немічних та дітей своїм покривалом, освяченим молитвою доброчинності.

На Слобожанщині, Буковині на Покрову зберігся звичай обдаровування хлібом. До Покрови майже закінчувалися хліборобські роботи, а щоб збіжжя стало на зиму та давало воно сить (міць), родичі, сусіди обмінювалися хлібом. Хто хотів показати честь, повагу – старався першим зайти з хлібом до хати сусіда, родича, примовляючи: - Бог дав мені, і я вам даю: на щастя, на здоров’я, на злагоду, - і клав на стіл. Господиня подавала свій хліб: - Най Вас Господь пере благословить, як Ви нас, грішних, переблагословили.

На Покрову над криницями запалювали свічку і капали воском на воду, зазиваючи Матір Божу: «Матінко Божа, Господине царице, - най буде все зле, що коли цієї водички, вмерле». 

З настанням свята у селах починалися сватання та весілля. Тому на Покутті дівчата з самого ранку бігали до церкви і ставили праздникову свічку, бо вірили: хто перший поставить її, той скоріше заміж піде. На Полтавщині відданиці молилися: «Свята мати Покрівонько, покрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зосталася дівкою». На Поділлі казали: «Свята мати Покрівонько, завинь мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу – най ся дівкою не мучу».

А наддніпрянські дівчата просили: «Свята мати Покровонько! Покрий землю сніжком, а мене молоду хустиною!»

А ще на Покрову дівчата ворожили. На Буковині, приміром, була гра-ворожба на рушник. Дівчата вішали рушник на дереві і співали:

Покровочко-Покровочко,

Покрий мені головочку,

Заквітчай її у бар вінчик,

 аби борзо мала вінчик…

При останньому слові бігли до рушника: яка швидко схопить його та швидше покриє голову – вийде заміж.

З Покрови господарі починали робити загати коло хат, затикували мохом стіни, давали лад і господарським приміщенням. На Покрову перший раз клали вогонь у печах. Розпалювали тільки дровами з вишні або яблуні, примовляючи: «Свята Покрова, покрий нашу хату теплом, а господаря добром!». Вважалося, що від цього у хаті всю зиму буде тепло.

На Покрову, вважали наші предки, треба добре покрити землю співанками, щоб на ній весело жилося. Тому покриємо співом рідну землю, аби сльозам не було місця, аби тільки сміх і веселість лилися.