ТРІЙЦЯ ТРЬОМА СВЯТАМИ БАГАТА

Сьогодні, 4 червня, день Святої Трійці. Це одна з головних християнських подій, яка в православ'ї належить до двунадесятих свят і прославляє Пресвяту Трійцю

Трійця напряму залежить від дати святкування Великодня, і тому не має фіксованого числа. Вона відзначається на 50-й день після Воскресіння Христового. Саме тому цей світлий день має ще назву святої П'ятидесятниці.

Вважається, що в цей день, як і передбачав Господь, відбулося зішестя Святого Духа на апостолів, коли всі вони перебували в одній світлиці в Єрусалимі. Святий Дух, що з'явився у вигляді вогненних язиків, наділив їх осяянням і благодаттю, дав можливість знати мови, яких вони досі не знали, і проповідувати Слово Боже цими мовами у всіх країнах світу. Крім того, вогонь символізував силу спалювання людських гріхів, очищення та зігрівання душ.

      Саме Трійця вважається днем народження Святої церкви на землі, оскільки Святий Дух наділив апостолів особливою силою, щоб вони могли проповідувати Євангелія у всьому світі і донести до кожного звістку про Ісуса, як про Спасителя всього людства.

     У день Святої Трійці православні християни прикрашають свої оселі і храми травою, квітами, зеленими гілками. Цей звичай символізує те, що від Божої благодаті так само розквітають і людські душі плодами чеснот.

   У давнину це свято відзначали протягом шести днів. Церковний календар осягає лише три дні. Власне, звідси й назва - Трійця. Відносно її походження у народі існує кілька гіпотез. Одні стверджують, начебто в цей день Бог створив землю і засіяв її зеленню (від цього й Зелені свята); інші вважали, буцімто Христос, Петро й павло, йдучи дорогою, присяли під зеленою кроною дерева, а тому й триденне свято; дехто стверджував, шо Христос, в'їжджаючи до Єрусалима на осликові, обрав собі шлях не по килимах, які розіслали багачі, а по пальмовому листю, яким прикрашали путівець бідняки, - звідси й зелене клечання. Чимало стверджують, що триденне свято пов'язане з Богоотцем (неділя), Богосином (понеділок0 та Богодухом святим (вівторок).

     Трійця, після Різдва та Великодня вважалася в народі одним з найбільших свят. Його початки формувалися ще в дохристиянські часи. Поетичний настрій свята, пов'язаний із спілкуванням з природою,був настільки живучим і шанованим, що християнство змушене було залишити його в ранзі великих свят, хоч, як ми знаємо, церковні відправи в цей день не такі урочисті, як скажімо, на Різдво  або Великдень.

    У давнину наші пращури пов'язували трійчанські свята з буйністю й живосиллям природи, в яку вони свято вірували. Це підтверджують усі дійства - оздоблення помешкання травами та гілками дерев, русалієві дійства, супроти яких виступала церква.  Довколишня природа була духовним джерелом народної релігійної структури. Гімном і пошанівком природі й були зеленосвятські дійства.

    Здебільшого Зелені свята починалися в п'ятницю. Жінки до схід сонця йшли до лісу, щоб заготовити лікарські трави. Дехто намагався нарвати їх "на дев'яти межах"  і давав коровам, "щоб було багато молока". У цей день збирали також і росу, якою лікували хворі очі. 

    У суботу, напередодні Трійці, селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху і інші рослини і прикрашали запашним зіллям світлиці - обтикували лави, стіни. підвіконня, образи, а лепехою притрушували долівку. Надвечір на Клечальну суботу йшли босоніж - "щоб дерево на всохдо" - до лісу й запасалися галузками клену, липи, ясена чи осики. Ними оздоблювали обійстя - ворота, тини, хліс, одвірки хати й стріху, а також оселю. Стежку, яка вела від дороги до порога, так звану "глетчану алею", обтикували високими галузками. Осикове гілля приправляли лише в глухих кутках подвір'я, "щоб  відбми не заходили". Традиційно це дерево вважалося грішним, оскільки осика пропустила цвяхи, коли розпинали Христа. З неї не будували хат, "бо блискавка влучить у грішне дерево", не виготовляли ритуальних речей, не цямрували криниць.

    У Карпатах з Клечальною суботою пов'язаний також звичай просити один в одного вибачення.

Особливо врочисто святкували П'ятидесятницю, тобто п'ятидесятий день од Великодня. За християнським віруванням, на Зелені свята мерці вдруге (після Великодня ) виходять на світ із землі. Наші далекі предки ховали своїх рідних у лісах, горах, на роздоріжжях чи опускали у воду. Під час квітування жита (а Зелені свята якраз припадають на цю пору) їхні душі воскресають. Перевтілившись у русалок, вони оббивають на нивах квіт, ламають жито, намагаються залоскотати хлопців і дівчат, тому молодь остерігалася перебувати в цей час серед хлібних нив. Потерчата і річкові мавки-дріяди також небезпечні - якщо в цю пору  знаходитись біля річки чи ставка, то напасниці можуть затягти  у воду і втопити. А душі , що з'являються в лісі, не чинять наруг. У народі їх вважали добрими душами-ладами. І першого дня Трійці дівчата йшли до лісу, рвали квіти й плели віночки, які трмали як обереги від русалок до Петрівки. 

     У деяких регіонах дівчата ворожили на вінках: відносили їх до річки й пускали за водою: якщо вінки сходилися, то їх власниця вийде цього року заміж. Одружені чоловіки та жінки вранці з їжею та напоями йшли до родинних могилок. Молодиці "вели розмову" у формі речитативу  з покійниками - журливим, напівспівучим  голосом запитували, як їм живеться на тому світі, оповідали про події, які сталися протягом року, вибачалися за вчинені кривди та інше. ЧАстували їх, скроплюючи питвом могилу та залишаючи на ній частину їства. Потім родиною сідали за обрядовий обід. Навдовзі приходили і скоморохи - перевдягнені односельці  - у маскх з музичними інструментами, починалися розваги, танці, співи, ігри. Але хоч як сурово не забороняла церква організовувати такі дійства, вони були популярними серед народу. 

Речитативне "розмовляння з предками" над могилами - збереглося й досі на Рівненщині, а на Вінничині Поминальну неділю справляють не на Великдень, а на Трійцю. У нас на Кіровоградщині Поминальний тиждень припадає на п'ятницю, у деяких селах Поділля - на суботу, а подекуди й на понеділок. Жінки зранку з наїдками йшли до церкви, відправляли панахиди, а потім одвідували і могилки самогубців, яких хоронили поза цвинтарем.

   У багатьох місцевостях у Клечальний понеділок після відправи в церкві всім селом обходили поля, "щоб град не побив посіви  і засуха на випалила збіжжя". Цей похід здебільшого супроводжувався піснями світського характеру.

    

.