НЕ СТРАЧЕНЕ ЖИТТЯ

 

2 березня

140 років від дня народження

 Архипа Тесленка,

 українського письменника

         Народився Архип Юхимович Тесленко 2 березня 1882 року в селі Харківцях Лохвицького району на Полтавщині в родині писаря. Батько, був інвалідом і не міг виконувати важкої роботи, знав трохи грамоти, напам’ять часослов і переказував щосвята людям. Мати, була лагідною та доброю жінкою, наділена природним розумом і вмінням цікаво, образно розповідати, знала безліч приповідок, пісень. Довго наймитувала в поміщицькиї економія. Успадкувавши невеликий шматок землі та обійстя, оселилася в селі Харківцях.

         Любляча мати хотіла кращої долі для сина, то й віддала його в однокласну церковнопарафіяльну школу, яку він успішно закінчив у 1894 році і вступив до харківецької церковно-учительської школи.

         Малий тесленко виявив неабиякий хист до науки і до красного письменства. Під впливом маминих пісень і казок він складає байки про однокласників. Читає багато, переважно релігійної літератури. Не все в ній було йому зрозуміло. Тоді звертався до своїх наставників. Та замість відповіді чорносотенець-законоучитель виключає хлопця зі школи за «вільнодумство» і «безбожність».  

         Шістнадцятирічним юнаком Архип залишається на узбіччі життя. З цього часу починаються страшні злигодні й поневіряння. Він поховав свою мрію про освіту, втратив надію влаштуватися на вчительську роботу. Щоб не бути зайвим ротом у родині, звертається до дядька по материній лінії Григорія Строя, щоб той допоміг отримати місце в Маріуполі, за що обіцяв бути вдячним все життя. На що отримав відмову.

         На початку 1899 року знайшов місце волосного писарчука у Лохвиці.  Високомірство, хабарі остогидли юнакові, він покидає писарчукування й 12 серпня цього ж року переходить у контору повітового нотаріуса Ф.І. Кисловського. Проте й тут довго витримувати наругу, знущання Кисловських, особливо примхи господарки, Архип Тесленко був не в силі.

Найгірше дошкуляло переслідування за читання книжок. А читав він дуже багато, недосипаючи ночами. Свої враження від побаченого, пережитого пробує занотовувати віршами російською мовою  («С праздником!» «С душой, полной смиренья»).

         3 серпня 1901 року Тесленко виїжджає на станцію Долинську Південно-Миколаївської залізниці – вчитись на залізничного телеграфіста. Читання ночами при слабкому світлі дали свої наслідки, виявлені через чотири місяці перевіряючим лікарем: «слабість на очі», що стало причиною його звільнення.

         Голодний, обірваний і босий, Тесленко повертається до батьків. Допомагає їм, і водночас продовжує підготовку до екзамену на право вчителювання. Тут сходиться з місцевим учителем, з бібліотеки якого бере книжки українськиї і російськиї авторів, недоступних йому до цього часу. Розмови з учителем, прочитані книжки, живі спостереження життя пробудженого народу формують світогляд Архипа Тесленка, напрям якого відбився в його віршах «В моём жилище», «Нищий», «Как мучителько терзаться» та інші.

         Під впливом «Вечорів на хуторі біля Диканьки» Миколи Гоголя Тесленко пише етнографічно-побутовий нарис «Ночь на Ивана Купала в с. Харьковцах»  і лірико-публіцистичний роздум «На досветках».

         Знайомство зрежисером аматорського театру в Лохвиці Миколою Дьяковим допомогло йому обрати сферу діяльності – громадсько-культурну ниву. За прикладом Лохвицького драматичного гуртка, Тесленко організовує аматорський гурток у Харківцях. На початку липня 1903 року він просить дозволу в комісії з організації народних розваг ппри народному домі на постановку вистави «невольник» М.Кропивницького. Кошти від вистави пішли на користь погорільців із Харківців. Вистава відбулася 17 серпня і мала великий успіх, значною мірою блискучій грі Архипа Тесленка у головній ролі сліпого Степана.

         Під впливом драматургії І.карпенка-карого, Марка Кропивницького Тесленко пише для Харківецького аматорського театру п’єсу «Горобина ніч» (п’єса втрачена) і «Не стоїть жить». Цю останню п’єсу він посилає на Кропивницькому, щоб той оцінив її. Марко Лукич, як свідчить лист-відповідь, відзначив талан Тесленка і вказав на деякі недоліки.

         Підтриманий Марком Кропивницьким, Архип Тесленко активізує свою громадсько-культурну діяльність. Бере участь у розвитку культурно-освітніх земських заходів, стає одним із організаторів та активних членів «Селянської спілки», веде агітаційну роботу серед селян, поринає у бурхливі події 1905 року.  Разом з робітником Пимоном Бурдою Тесленко поширював революційні ідеї, читав бідноті заборонену літературу.  За це в 1905 році був заарештований. Хоч просидів у в’язниці недовго, гоніння й переслідування не закінчилися.

         На цей час А. Тесленко написав 5 оповідань («Хуторяночка», «За пашпортом», «Маруся», «Мати», «Дід Омелько»), що склали рукописну збірку, і на початку червня 1905 року повіз її в «Киевскую старину». Редактор В.Науменко відмовився їх друкувати, вважаючи «невиразними, невиробленими», до того ж написаними «мовою поганенькою». Рукопис збірки потрапив до Бориса Грінченка, на той час редактора «Громадської думки», який мав протилежну Науменковій думку про оповідання невідомого письменника. Опублікувавши їх 1906 року, він познайомив читачів з новим письменником.

         14 грудня 1905 року Тесленко бере участь у революційному виступі лохвицьких робітників, ремісників та селян. Під час заворушень загін драгунів поранив 9 селян, троє з яких померли.

         Архип Тесленко залишає село,їде до Києва – без паспорта, грошей і знайомих. Нестерпно важкою була для нього та зима, адже щодня доводилося думати, де переночувати наступну ніч. Майже півроку змушений був тулитися по різних нічліжках. Деякий час мешкав у приміщенні редакції газети «Громадська думка», фактичним редактором якої був Борис Грінченко.

         Переживаючи неправду, лихо, співчуваючи людському горю пише оповідання «Любов до ближнього», «У схимника», « У городі», « Наука». Борис Грінченко опублікував їх у київських газетах «Громадська думка» та «Рада». Для переслідуваного письменника ці публікації були єдиною відрадою.

                24 жовтня 1906 року Тесленка знову заарештовують. Згідно зі сфабрикованим громадським присудом разом з іншими 15 селянами письменника мали вислати на два роки до Вологодської губернії, однак слідство в справі його участі у лохвицьких грудневих заворушеннях 1905 року ще не завершилося. З лохвицького арештантського будинку його переводять до гадяцької, а потім миргородської тюрми. Нарешті  за розпорядженням міністра внутрішніх справ А. Тесленка висилають до села Бісерово Глазовського повіту Вятської губернії. Хворого письменника висилають етапом через московську Бутирську тюрму і Ярославський централ на північ. Проте ине встиг він прибути на місце заслання, як у жовтні 1908 року його повернули до міста Лубни на Полтавщині, де знову слухалася справа про лохвицькі події. На суді письменниа було виправдано, але його знову висилають на північ відбувати до кінця строк заслання. Знову допити, етапи, тюрма, просидів А. Тесленко весь 1907 і 1908 роки. Далі хвороба на тиф та плеврит.

         Тільки на початку 1909 року Тесленко, виснажений і хворий, повертається до батьківської хати. Не застав нікого з колишніх друзів та однодумців. Вороги-донощики продовжують переслідувати письменника, намагаючись знову вислати його подалі від рідних місць.

         З вересня по травень 1910 року у київських газетах публікувались дописи Архипа Тесленка, але вже під псевдонімом «Селянин». Це «Демократи», «На селі», «Тюрма», « Грабіж», «Малюнок селянського життя», «Комета», «Скрутне становище» і три кореспонденції під одним заголовком «С. Харківці, Лохвицького повіту (на Полтавщині)». І в публіцистиці Тесленко залишається художником.

         На початку січня 1910 року померла мати письменника – єдина опора і порадниця знемагаючому від туберкульозу письменникові. Тепер Тесленкові потрібно щодня будо думати, як жити, З листів письменника до М. Грінченко постає гнітюча картина фізичних і моральних страждань в останні місяці життя.

         Смертельно хворий Тесленко живе з калікою-батьком у холодній хаті не тільки без ліків, а інколи й без шматка хліба. На прохання грінченків записує весільний Обряд («Харківецьке весілля»), місцеві ліричні пісні, колядки, щедрівки, новорічні «посівальні» побажання, петрівчані пісні. На жаль, ці записи загубилися.

         Відчуваючи подих смерті, знесилений і розбитий морально та фізично, він переносить свій настрій на художні твори: «Поганяй до ями!», «Немає матусі», «Прощай, життя!», «В тюрмі», «На чужині», «Що б з мне було?», «в пазурах у людини», опублікованих у київських періодичних виданнях, переважно в «Раді».

         Та здоров’я його підірване, організм виснажений до останньої межі. 28 червня 1911 року на 29-му році життя Архип Тесленко помер від туберкульозу. Похований на батьківщині у селі Харківцях.