БАЙКАР СВОЄЇ ЄПОХИ

             

                                                                                                                                                                                                5 березня

195 років від дня народження

ЛЕОНІДА ГЛІБОВА

         Леонід Глібов – відомий український письменник, поет, байкар, видавець.  Сподіваюсь, вам цікаво дізнатися, якими були в дитинстві люди, що стали відомими, уславились у віках.

         Леонід Іванович  Глібов народився 5 березня 1827 року в селі Веселий Поділ Хорольського повіту (району) Полтавської губернії  (області).

         Його батько, Іван Назарович Глібов, був управителем кінськими табунами в маєтку поміщика Гаврила Родзянки. Дитинство провів у селі Горби Кременчуцького повіту, куди з Веселого Подолу перейшов на роботу його батько, забравши з собою сім’ю.

         В дитинстві Глібова називали пестливим ім’ям Льолик. Він змалку  любив доглядати за квітами. Його називали королем квітів, а знайомі й родичі, вітаючись, казали йому: «Здоров був Льолику, квітчастий кролику!» А ще він мав доступ до багатої бібліотеки пана. Тому для малого хлопчика був відкритий світ книжки.

         З 1849 по 1855 роки він навчався в Ніжинському ліцеї вищих наук князя Безбородька. В 1853 році на сторінках неофіційного відділу «Черниговских губернських ведомостей» він друкує близько тридцяти українських байок, започаткувавши новий напрям у своїй творчості.

         Вже в перших класах гімназії він починає писати вірші російською мовою. Його перша відома нам поезія «Сон» написана в 1841 році. Частина написаних у гімназії поезій була надрукована в 1847 році в Полтаві окремою книжкою.

         Після закінчення, в 1855 році, ліцею Глібов починає працювати вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі, а з 1858 року  - у чоловічій Чернігівській гімназії, гаряче захищає прогресивні педагогічні методи. Навколо сім’ї Глібова гуртується чернігівська інтелігенція.

         В 1861 письменник стає видавцем і редактором новоствореної газети «Черниговский листок».

         На сторінках цього тижневика часто з’являлися соціально-гострі матеріали спрямовані проти зловживань судових органів. За зв’язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком у 1863 році Глібова було позбавлено прав вчителювання і встановлено над ним поліцейський нагляд.

         Після цього два роки поет живе у Ніжині і деякий час працює дрібним чиновником у канцелярії губернатора.

         З 1867 року стає управителем земської друкарні, продовжує активну творчу працю, готує збірки своїх байок, видає книги – «Метелики», друкує фейлетони, театральні огляди, публіцистичні статті, поезії російською мовою, твори для дітей.

         Широке визнання в українській літературі Глібов здобув як байкар. Усього він написав сотню творів цього жанру. Перша збірка «байки Леоніда Глібова», що містила 36 творів, вийшла у Києві в 1863 році, але майже весь тираж її був знищений у зв’язку з валуєвським циркуляром.

         У 1872 році вдалося видати другу доповнену в порівнянні з першою, книгу байок, а з 1882 року – третю, що була передруком попередньої. Спроби надрукувати інші збірки Глібову не вдалися – перешкоджали цензурні заборони.

         Літературна спадщина Леоніда Глібова різноманітна і багата. Байкарський доробок Л.Глібова нараховує понад 100 байок. В байках засуджується кріпосне право, безправне становище людини в експлуататорському суспільстві.

         Помер Леонід Глібов 10 листопада 1893 року в Чернігові, де його й поховано на території монастиря Святої Трійці.

         Найбільша заслуга поета перед української літературою в тому, що він продовжував писати рідною мовою, знаходив шлях до читача, у часи, коли було заборонено українське слово, виступав з викриттям національного гніту, проти соціальної несправедливості.

         Митець написав багато творів для дітей, серед них – байки, вірші й віршовані загадки. Свої твори для дітей підписував псевдонімом Дідусь Кенир (цим прізвиськом називали батька Л.Глібова, який колись купив співучу пташку канарку). Дитячі твори письменник друкував у львівському журналі «Дзвінок», кожен номер якого діти чекали з нетерпінням.