Філософія серця геніального мислителя

3 ГРУДНЯ

295 років від дня народження

ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ - 

українського просвітителя,

 філософа, поета.

Багатогранна діяльність Сковороди, джерела його роздумів та естетичних поглядів криються в невичерпних скарбах народного епосу України.

Літературна спадщина письменника-мислителя належить до вагомих надбань української культури. Жодна  людина не лишилася поза увагою мандрівного філософа. Його творчість цікава нам і досі, а уважний читач знайде у філософських ідеях Сковороди відповіді на свої власні питання.

Найвидатніша і найпомітніша постать у  духовно-культурному житті України XVIII століття , Григорій Савич Сковорода народився в селі Чорнухи на Полтавщині в козацькій родині. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії, а завдяки винятковим музичним  здібностям потрапив у склад імператорської придворної капели. 1741 року він брав участь у святкуванні з нагоди коронації російської імператриці Єлизавети. У 1745-1750 роках разом із посольською місією генерал-майора Вишневського відвідав Токай, Офен (Буду), Пресбург (Братиславу), Відень, імовірно, також, Італію та Німеччину, Повернувшись в Україну, викладав поетику в Переяславському колегіумі (1753). Там написав перший твір під назвою «Роздуми про поезію й підручник з її мистецтва». Нетрадиційна інтерпретація проблем поетичного мистецтва, новий метод виховання, що полягав у індивідуальному підході до своїх учнів, у виявленні й плеканні притаманним їм від природи здібностей, спричинили ускладнення стосунків мислителя з єпископом Никодимом Срібницьким і звільнення з викладацької роботи.

              Полишивши колегіум, Григорій Сковорода  впродовж 1757-1759и років працював домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Саме тут написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень», що стала найбільшим здобутком його поетичної творчості. Наступні десять років Григорій Савич викладав у харківському колегіумі поетику, етику, грецьку мову. За цей час він здійснив подорож до Москви, пішки обійшов усю Слобідську Україну, побував у Києві де відмовився від пропозиції ченців Києво-Печерської лаври вступити до монастиря. У 1769 році Григорій Сковорода остаточно залишив офіційну педагогічну діяльність і став мандрівним філософом.

              Основоположною у філософії Григорія Сковороди є його концепція про дві натури – видиму й невидиму, зовнішню і внутрішню, твар і Бога, і три світи – великий (макрокосм), великий (мікрокосм) і символічний (Біблія). Шлях пізнання невидимої натури – Бога – через пізнання людиною самої себе, своєї внутрішньої суті, «внутрішньої людини» можливий і, на думку філософа, єдино правильний. «Внутрішня людина» у нього водночас індивідуальна й космічна, її структура аналогічна будові великого світу. Г.Сковорода вважав, що духовне відродження людей, праця за покликанням автоматично приведуть до злагодженого функціонування суспільства.