ЛИШ ПАМ'ЯТЬ УСЕ ПАМ'ЯТАЄ

37 років тому один із чотирьох примітивних реакторівРБМК-1000 Чорнобильської атомної електростанції, авантюрно збудованої поблизу двомільйонного мегаполісу Києва, посеред квітневої ночі розірвав свою гамівну сорочку. Лише поодинокі жителі міста Прип'яті та окільних сіл почули глухий вибух і помітили блідо-фосфоричне світіння над станцією. Але й вони в ту мить не здогадувалися, що живуть вже в іншій епосі, в часі після найбільшої і найнебезпечнішої техногенної, ядерної катастрофи у світі.

Вибухів під час проведення ризикованого експеременту з реактором було два: перший подвійний - внизу, а другий - верхній, що розірвав бокову стіну і зірвав кришку самого реактора.

        Нас ще кілька днів із Кремля годували цинічною брехнею, що жодної загрози життю і здоров'ю українців (і білорусів) немає. До Чорнобиля приїздив колишній всесоюзний прем'єр Рижков і на всю країну проголосив: "Да мы эту зону зубными щётками отдраим за пару недель". Місцева партійна челядь, як папуги, повторювали сказане у Москві.

    Потім була першотравнева демонстрація на Хрещатику, куди вивели школярів. Саме тоді вітер із Скандинавії розвернув на Київ чорнобильську радіоактивну хмару.

Вже тоді вражала злочинна неувага тодішньої влади до людського життя і здоров'я. заргібали усіх підряд по всьому неосяжному Союзу: гнали до Чорнобиля армійців строкової служби, офіцерів, сержантів і рядовиз запасу, медиків, шахтарів, колгоспників, робітників, міліціонерів, науковців, пілотів, водіїв, комунальників. Тоді прогнали через Чрнобильське пекло, за приблизними підрахунками, понад шість мільйонів люду, покинутого сьогодні напризволяще.

    Чорнобильська катастрофа стала чи не останнім злочином (після розкуркулення, ґвалтівної колективізації, штучного голодомору, жорстокої сталінщини , брежнєвського міжчасся), стала останнім цвяшком у віко домовини комуністичного режиму