Народився
майбутній письменник1906 року в с. Куземині в сім’ї
муляра Павла Лозгов’яги. Мати - Євдокія Іванівна Кривуша походила із
заможного селянського роду.
З
шести років почалося навчання в церковнопарафіяльній школі, потім закінчив в
Охтирці вищу початкову школу. 1920 року вступив до технічної школи слюсарного
ремесла. Згодом закінчив Краснопільську
школу художньо-керамічного профілю.
У 1920 році він став свідком жорстокої розправи чекістів над його дядьком та стареньким дідусем. Їх смерть страшенно вразила хлопця. Усе це народжувало протест в душі Івана Багряного.
З 1922
року починається трудова діяльність і активне громадсько-політичне життя
письменника.
Працював
він і замполітом цукроварні, потім політ інспектором в охтирській міліції,
вчителем малювання в колонії для безпритульних сиріт.
В 1925
році він побував на Донбасі, в Криму, на Кубані. Довелося працювати в Кам’янці-Подільському ілюстратором у газеті «Червоний кордон» де він і друкував свої перші вірші.
Під псевдонімом
І. Полярний видав невеличку збірку «Чорні силуєти: П’ять оповідань».
У 1926 році
Іван вступив до Київського художнього інституту, якого він не закінчив, через
матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва.
Навчаючись
в цьому інституті, зблизився з самовимогливими митцями слова: Валер’яном Підмогильним, Євгеном
Плужником, Борисом Антоненко-Давидовичем та іншими. В цей період Іван Багряний
активно працював і друкувався в журналах «Глобус», «Всесвіт»,
«Червоний шлях» та інших.
У 20-х
роках видає низку поетичних творів: збірку віршів «До меж заказаних», поеми «Монголія» та «Ave-Марія», п’єсу «Бузок».
У 1930 році
побачив світ роман у віршах «Скелька».
На рідній землі його люто ненавиділа більшовицька
влада, ім’я митця було занесено в чорні
списки зрадників народу, а твори надовго вилучені з літературного вжитку.
Тільки в
1991 роках Івана Багряного реабілітовано, відтоді почала перевидаватися його
творча спадщина.
16 квітня
1932 року його заарештували в Харкові й звинуватили «в проведенні
контрреволюційної агітації» через написані ним твори. Багряний провів 11
місяців у камері одиночного ув’язнення у внутрішній тюрмі ГПУ. А 25
жовтня його звільнили і відправили до спецпоселень Далекого Сходу.
Про період
перебування Івана Багряного на Далекому Сході в 1932-1937 роках досі мало
відомостей: Охотське море, тайга, життя серед українців Зеленого Клину. Утеча в
Україну та арешт у дорозі, новий термін (3 роки) – тепер вже в таборі БАМТАБу.
Точних даних
про час повернення Івана Багряного із заслання немає.
Хворий,
знесилений він повертається в Охтирку. Автобіографічні подробиці про ці п’ять років життя він використав
у романі «Сад Гетсиманський».
Під час
радянсько-німецької війни пішов в українське підпілля, передислокувався до
Галичини. Писав пісні на патріотичні теми, малював карикатури й плакати агатіційного
призначення. Одночасно брав участь у створенні Українського Головної Визвольної
Ради (УГВР), у розробці її документів.
У 1944 році
він написав один із найталановитіших творів – роман «Звіролови» (згодом відомий
як «Тигролови»), та поему «Гуляй-Поле».
В 1945 році
Багряний емігрував до німеччини. Та він написав брошуру «Чому я не хочу
вертатися в СРСР?», де використав політичну декларацію національної гідності й
прав людини, яка пережила примусову репартацію, насильство, тортури, приниження
як колишній в’язень.
У 1948 році
він заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і відтоді, цілих
17 років, редагував газету «Українські вісті». Письменник був головою
Виконавчого органу УНР та заступником голови УНР.
Помер Іван
Багряний 25 серпня 1963 року. Похований в Німеччині в місті Новий Ульм.
Немає коментарів:
Дописати коментар