24 травня Україна відзначає День слов’янської писемності та культури. Традиція відзначати це свято зародилася ще в кінці 8-х років минулого століття, то й назву вона одержала традиційну для тих часів: День слов’янської писемності
У цей день вшановуються святі рівноапостольні – першопросвітники Кирило і Мефодій. Вони – творці писемності, здійснили переклад богословських книг з грецької мови на старослов’янську, поширювали християнське вчення.
Довгий час побутувала думка, що наша писемність з’явилася лише після хрещення Русі, тоді коли з Візантії та Болгарії прийшли на Київську Русь богослужебні книги. Проте археологи знаходили знаки на кам’яних плитах, амфорах та інших речах і припускали , що це могла бути найдавніша, цілком забута писемність українського народу.
Перший історик давньої слов’янської писемності, болгарський книжник, учений чернець Чорноризець Крабр, який жив приблизно в ІХ-Х столітті при дворі болгарського царя Симона, у своїй книзі «Сказання про письмена» писав про те, що коли слов’яни були ще язичниками і не мали ще книжок, то вони читали й ворожили за допомогою рисок та зарубок. Після хрещення вже почали писати римськими і грецькими письменами, але то було письмо ще не пристосоване до слов’янської мови.
Слідуючим доказом є розкопаний на Київщині археологами могильник. На глиняній посудині, знайденій там, був цікавий і незвичайний орнамент. Це були композиції із хрестів, деревця, хвилясті лінії, серпи і снопи, різноманітні композиції із квадратиків. Вчені вважають, що хрести – це символ вогню або сонця. Хвиляста лінія – символ води.
Отже факти змушують нас визнати, що письмо у слов’ян було і в дохристиянський період. Про це свідчать і стародавні писемні джерела, і археологічні знахідки, і загальноісторичні закономірності розвитку слов’янських племен.
Поява абетки і виникнення писемності сприяли розвиткові літератури слов’янських народів, і слов’янська мова стала третьою в Європі після грецької та латини. І все це завдячуючи алфавіту, створеному великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.
Кирило та мефодій народилися у македонському місті Солуні (тепер Салоніка). Мефодій у 820 році, а через шість років – Костянтин (Кирило). Їхній батько був болгарин. У цей час добру половину населення міста складали слов’яни, тому не дивно, що брати вільно володіли слов’янською мовою. Мати – гречанка – подбала, щоб дати синам гарну освіту.
Старший Мефодій, високий, дужий, йому б бути воїном. Він і був деякий час воєводою в Македонії та проміняв військову славу на тихе монастирське життя. Не войовнича в нього вдача. Дивився на людей завжди привітно, ховаючи ласкаву усмішку в кучерявій русій бороді.
Молодший Костянтин, блідий і худорлявий. Хворобливо горіли великі темні очі. Змалку він вражав свої учителів своїми здібностями. У 14 років батьки направили його до Константинополя, де він вивчив астрономію і математику, риторику й музику, філософію, античну літературу і богослов’я. Перед ним відкривалася блискуча кар’єра , та він посів скромне місце патріаршого бібліотекаря, яке незабаром лишив, щоб присвятити себе філософії.
Пізніше його захопила місіонерська діяльність. Він був у Сирії та Криму. Потім зустрів людину, яка мала Євангеліє та Псалтир, написані грецькими літерами, пристосованими до передачі слов’янської азбуки.
Костянтин згодом постригся у ченці й прибрав ім’я Кирила.
У 863 році братів було запрошено з Візантії князем Ростиславом до Великоморавської держави, для ведення богослужіння слов’янською мовою. Мета цієї місії – підтримати православ’я на противагу католицизму, яке різними способами намагалися зміцнити німецькі феодали, тим самим плекаючи надію підкорити Великоморавське Князівство. Їхали наші брати-просвітителі не з порожними руками. У їхньому багажі лежала створена перед від’їздом слов’янська азбука і перекладені слов’янською мовою священні книги.
Після приїзду Кирила та Мефодія на батьківщину всі богослужіння почали правити рідною мовою. Слов’янською мовою перекладали й грецькі книги.
У посланні (880 рік) папи Іоанна VIII до моравського князя Святополка Костянтина було названо «творцем слов’янського письма».
Невтомна праця Кирила та Мефодія поклала початок створенню слов’янської літератури, старослов’янської літературної мови, що мало величезне значення в подальшому житті слов’ян.
Існували дві давньослов’янські абетки, якими користувалися християнські проповідники – глаголиця та кирилиця. Глаголиця була розповсюджена у Х-ХІ ст. переважно у західній частині Балканського півострова та у Великоморавському князівстві. Де проповідували брати. Кирилиця була створена дещо пізніше. В основу абетки було покладено грецьке письмо. Кирилиця була розповсюджена у південних, східних та західних слов’ян.
Створення для усіх слов’ян писемності мало велике значення в історії країн південно-східної Європи, зіграло й позитивну роль у зміцненні зв’язків українського та болгарського народів.
Розвиток культури України відбувався самобутнім шляхом, але на той час під благотворним впливом болгарської писемності та культури. Багато які книги, не лише богослужебні, спочатку перекладалися з грецької на старослов’янську мову болгарськими просвітниками. У давньоруських літописах є згадка про відкриття при князівських дворах шкіл для бояр, де викладали ченці-просвітники.
Почали поширюватися житія святих – Ольги, Бориса і Гліба, Феодосія Печерського та інших. Великого значення набувають чудові взірці літератури: «Повість Временних літ», «Слово о полку Ігоревім», «Повчання Володимира Мономаха, звід законів «Руська правда».
Брати Кирило та Мефодій показали сучасникам і прийдешнім поколінням, що лише невтомна просвітницька праця, дає щедрі плоди, здатні служити людям упродовж тисячоліть. Саме тому свято рівноапостольних Кирила та Мефодія, яке відзначають 24 травня – добра нагода для осмислення духовного заповіту видатних словянських просвітителів, апостолів слов’янства, які прислужилися й до становлення християнської культури українців.
Українською мовою говорять на всіх материках. Вважають що українська мова виникла після розпаду давньоруської мови. Сучасна українська літературна мова пов’язана своєю історією з виданням у 1798 році «Енеїди» Івана Котляревського. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою.
А основоположником нової української літератури по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка.
З 1720 по 1991 роки на своїй рідній землі українська мова заборонялася. Зараз ми є свідками того, як мова повертається у своє русло, повертається в життя народу. Після прийняття незалежності, розвивається і зміцнюється українська мова, яка служить основою культури нашого народу. Мова наша буде невмирущою.
Немає коментарів:
Дописати коментар