ВЕРБНА НЕДІЛЯ

 

    Одним з найбільших весняних свят нашого народу здавна вважається Великдень. За християнською легендою, іудейський народ з гілками фінікової пальми, що називається ще єрусалимською вербою, зустрічав Ісуса Христа за шість днів до його смерті.  Тому шосту неділю Великого посту і названо Вербною, а Вербною суботу – день перед нею, коли освячують вербу.

Після освячення верби, за звичаєм, вербовою галузкою дорослі вдаряли своїх дітей, онуків не до сліз, звичайно, але й не жартома (недарма в народі кажуть: «Верболіз б’є до сліз»), приказуючи при цьому:

Не я б’ю, верба б’є,

За тиждень – Великдень,

Недалечко – червоне яєчко.

Або:                                       Рости, як верба,

Будь здоровий, як вода,

А багатий, як земля.

Коли закінчувалася відправа в церкві і священик окроплював гілочки верби свяченою водою, то діти одне поперед одним старалися якнайшвидше дістати вербу і тут же проковтнути по кілька «котиків», щоб горло не боліло.

Освячену вербу несли до хати і тримали на покуті, закладали за образи. Її не можна було розкидати і топтати. Свячену вербу поспішали посадити біля криниці – тоді буде добра вода.

Чому ж саме вербі надавалося такого великого значення в старовину?

Верба вважалася священним деревом, що надає людині сили і здоров’я. Адже саме це дерево має велику життєву силу, бо проростає навіть з найменшого пагінця. Тому верба широко ввійшла у побут українського народу і опоетизована в народній творчості поряд з калиною – національним символом України.

Верба в сухому місці не росте,їй потрібен вологий ґрунт. Тому селяни за розташуванням вербових дерев визначали підземні джерела і місця, де вода знаходиться найближче до поверхні. Там копали криниці. Народна мудрість зафіксувала здатність верби бути природним очисником. Ось чому люди часто брали воду для пиття з річки саме під вербою.

Вербова сопілка і вербова кладочка, кошик з лози і вербові ночви, вербові ложки і меблі – чого тільки не робили з вербового дерева. Із дзвінкої і гнучкої деревини виготовляли і музичні інструменти – кобзу та бандуру.

Народ оспівав цю священну рослину у своїх піснях: «Ой вербо, вербо», «Ой у полі верба», «В кінці греблі шумлять верби», «на городі верба рясна» та інші.

Слово «верба» зустрічається у народних прислів’ях, примовках. Через те що верба любить воду, мовлять: «Де верба, там вода». Коли ж хтось говорить якусь небилицю або неправду, то тоді кажуть : «У нього на вербі груші ростуть.»