З КОГОРТИ КОРИФЕЇВ

     1 грудня минає 165 років

 від дня народження Миколи Садовського 

(справжнє ім’я Тобілевич Микола Карповича),

 актора, режисера, мемуариста.

         В історії української культури важко знайти сім’ю, яка б дала одночасно таке сузір’я талантів, як скромна хутірська сім’я Тобілевичів. З неї пішли у світ видатні діячі українського мистецтва: драматург і актор Іван Карпенко-Карий, актори Микола Садовський та Петро Саксаганський, їхня сестра, відома актриса Марія Садовська-Барілотті. Вони гідно продовжували справу, розпочату Марком Кропивницьким у розбудові українського театру. Найдіяльнішим серед Тобілевичів був Микола Садовський.

         Микола Карпович Тобілевич  народився в селі Кам’яно-Косуватому Бобринецького повіту на Херсонщині (тепер Братського району Миколаївської області). Батько Карпо Адамович походив із зубожілих дворян, служив прикажчиком у панських маєтках. Мати Євдокія Зінов’ївна була кріпачкою, яку викупив з неволі Карпо Тобілевич. Відвідування з дітьми пана Золотницького театру трупи Млотковського були предметом спогадів у родині, часто мати сама переспівувала почуті арії своїм чудовим ліричним сопрано. Вирісши на такому ґрунті, четверо із шести дітей стали професійними акторами.

         Навчання почалися для Миколи в 1864 році з Бобринецької повітової школи, потім була гімназія у Херсоні, Єлисаветградське реальне училище, яке він не закінчив. З Бобринця бере початок дружба з Марком Кропивницьким, який часто заходив до родини Івана Карпенка-Карого, де мешкав і Микола Садовський. Вони втрьох утворювали музичне тріо, де Микола грав на віолончелі.

         У 1877 році розпочалася війна з Туреччиною, і Микола пішов добровольцем на фронт, брав участь в обороні Шипки (Шипка – перевал у Болгарії. Під час російсько-турецької війни 1877-1878 років російсько-болгарські війська на перевалі відбили уперті атаки турецьких військ Сулейман-паші) від турецьких завойовників, за що одержав орден та Георіївський хрест.

         Після війни навчався в Київській й Одеській військових школах (1878- 1880 рр). Також продовжував військову службу в місті Бендери в Бесарабії (Молдова).

         Садовський при офіцерському зібранні організував аматорський драматичний гурток, де й зустрівся з дружиною артилериста М. Адасовською-Хлистовою, що пізніше взяла собі сценічне прізвище Заньковецька. Весь час на сцені вони були разом.

         В 1881 році Садовський залишив військову службу  і переїхав у Кременчук, де деякий час працював разом з Марком Кропивницьким.

         У 1882 році Кропивницький створив свою трупу, актором якої був Садовський, а роком пізніше Садовський стає директором, а Кропивницький – головним режисером.

         В українському репертуарі Микола Садовський дебютував в ролі Миколи в «Наталці Полтавці». Всі, кому довелося бачити його в цій ролі, твердять, що такого яскравого образу вже нікому з акторів не пощастить створити.

         В 1888 році разом з Заньковецькою заснував власну трупу, яку очолював десять років. Намагався розширити репертуар українського театру запровадженням до нього західноєвропейського репертуару.

         1898 року трупа Садовського вже злилася з «Товариством російсько-малоросійських артистів під орудою П. Саксаганького», згодом у 1900 році до них приєдналася й трупа Марка  Лукича Кропивницького.

Як бачимо Микола Садовський грав у багатьох трупах, тож часто виступав і у Єлисаветграді.

         Сорок років віддав театрові М. Садовський. Довелося мандрувати по широких просторах від Балтики до Каспію, від Варшави і аж на Урал. А захоплювало глядачів те, що театр був «школою професійних ідей», де в живих образах змальовано все життя народу і подано критику нерівності та несправедливого державного і суспільного устрою.

         Життя не скупилося на нищівні удари: арешт брата Івана Карпенка-Карого, проведення через цензуру недозволених п’єс. Нарешті, вічна боротьба голосу серця з почуттям обов’язку в стосунках із Заньковецькою.

         У 1905 році Садовський очолює театр в Галичині, а в 1907 році  разом з Марією Заньковецькою створили у Києві перший постійний український театр. Тільки працювати цей театр почав 15 вересня 1906 року в Полтаві, потім виїхав на гастролі в різні міста і лише навесні 1907 року переїхав в Київ у приміщення Троїцького народного дому (тепер Театр оперети) для постійної праці і  проіснував чотирнадцять років.

            У роки української державності Садовський працював головним уповноваженим у справах народних театрів — в червні 1919 його призначено головноуповноваженим із питань організації народних театрів для фронту і тилу на території УНР; 1920 року в Галичині, з 1921 — очолював театр «Просвіти» в Ужгороді..

         Після поразки УНР перебував в еміграції в Празі.

         Тільки завдяки клопотанню Гната Юри та Олексія Ватулі вдається одержати дозвіл на повернення в Україну. Вже у  вересні 1922 дирекція Харківського театру ім. Т. Шевченка просить уряд УСРР надати дозвіл повернутися Миколі Садовському. Після повернення до УРСР (1926 р.) Садовський у тодішній політичній ситуації вже не мав права на власний театр і виступав у своєму репертуарі в різних театрах, знімався у головній ролі у фільмі «Вітер з порогів» (1929 рік).

         Помер 7 лютого 1933 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі 

         Микола Садовський – неперевершений артист героїко-романтичного та трагедійного плану.  Від природи він був щедро наділений внутрішніми і зовнішніми акторськими даними: могутня здатність перевтілення, пристрасний темперамент, швидке збудження, велична, рідкісної краси струнка постава, виразне обличчя, багата міміка, променисті очі, що передають відразу цілу гамму переживань, задушевний і зворушливий голос, музикальність, пластичність тіла, простота сценічної поведінки.

         Садовський ретельно готував кожну роль. Він цілком “знищував” себе і свою особистість, заглиблювався у внутрішній світ і психологію дійової особи, надавав яскравих, узагальнених характерних рис, властивих тільки даному персонажу. Все було продумане і відшліфоване: і міміка, і жест, і слово.

         Творчий діапазон М. Садовського відзначався надзвичайно широкою палітрою виконуваних ролей: драматичних – Гнат, Тарас, Панас (“Безталанна”, “Бондарівна”, “Бурлака”), Дмитро, подорожній (“Не судилося”, “Зимовий вечір”), Никандр (“Никандр Безщасний”); комедійних та характерних – Карась (“Запорожець за Дунаєм”), виборний (“Наталка Полтавка”), Мартин Боруля, Пузир, Барильченко(“Хазяїн”, “Суєта”), городничий (“Ревізор”), Смирнов (“Ведмідь”), Вишневський (“Тепленьке місце”).

         Але вершиною акторської майстерності Миколи Карповича були героїко-драматичні і трагедійні образи: Назар Стодоля, Богдан Хмельницький, Сава Чалий, Тарас Бульба, командор (“Камінний господар” Лесі Українки), воєвода (“Мазепа” Ю. Словацького та інші.

         Театр Садовського – це театр переживань, пристрастей, справжніх людських взаємин, але не натуралістично, а художньо, поетично відтворених. Сам Садовський зіграв кілька сот ролей головних і другорядних, при тому зіграв майстерно. Оцінюючи двадцяти п’ятирічну акторську діяльність Садовського, Л. Старицька-Черняхівська писала: «Як артист Садовський глибоко національний український талант. Краса його – народність його. Кожний художник-маляр має свій колорит, і той колорит надає відому красу і оригінальність його творові. Такий колоритний артист і Садовський. По силі драматичної передачі психології людини, по колоритності гри він має мало собі рівних серед артистів російських. Це чисто український національний театр».