НЕСКОРЕНИЙ ДУХОМ

 

2 лютого

120 років від дня народження

Валеряна Підмогильного,

українського письменника і перекладача,

одного з найвидатніших прозаїків

 українського «розстріляного відродження»

         Народився Валер’ян Петрович Підмогильний 2 лютого 1991 року в селі Чаплі Павлоградського повіту на Катеринославщині (Синельківський район Дніпровської області), в селянській родині. Коли йому було близько 14 років родина переселилася до панської економії в село Чаплі, де батьки працювали в економії місцевого графа І. Воронцова-Дашкова.

         Навчався в церковноприходській школі. Був надзвичайно здібним хлопцем. Було послухає уважно урок і вже вдома все повторює. А натомість набере в учителів і знайомих стоси книг і просиджує над ними цілу ніч. Вичав французьку й німецьку мови. Був тихий, сором’язливий. Любив ходити на сінокіс, на рибалку до Дніпра. Вже тоді Валер’ян почав писати вірші та оповідання.

         Навчаючись у Катеринославському реальному училищі, почав друкувати в шкільному журналі авантюрні оповідання, але під псевдонімом Лорд Лістер. У 1917 році написав оповідання «Важке питання».

         У 1918 році закінчує реальне училище з відзнакою і вступає спочатку на математичний , згодом на юридичний факультет Катеринославського університету, який так і не закінчив.

          У 1919 році через скрутне матеріальне становище Підмогильний залишає навчання і працює вчителем у Павлограді та Катеринославі.

         У 1920 році написав збірку оповідань «Твори. Том І: «Собака», «Смерть», «В епідемічному баці», «Остап Шаптала». Цього ж року письменник вирушає до Києва.

         З 1921 року він працює бібліографом Книжкової палати в Києві. Через  голод оселяється у Ворзелі. Працює в трудовій школі викладачем української мови й політграмоти. Одружується з донькою місцевого священика Катериною Червінською, актрисою Театру юного глядача. Проживаючи у Ворзелі написав цикл «Повстанці». Частину оповідань було надруковано в катеринославській газеті «Український пролетар». Голод 1921-1923 років описав в оповіданні «Син».

         У 1922 році Валер’ян Підмогильний разом з дружиною перебирається до Києва. За свідченням друзів письменника, двері його квартири ніколи не зачинялися.

Працює редактором видавництва «Книгоспілка», а з 1925 року – у редакції журналу «Життя і революція». Стає активним членом щойно створеного «Аспису» (Асоціації письменників). Членами цього літоб’єднання були Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Марія Галич, Євген Плужник, Тодось Осьмачка. З 1924 року ця організація трансформувалася в «Ланку», а з 1925 року носила назву «Марс» (Майстерня революційного слова), що стала, по суті, київською філією «Вапліте».

         У 1926-1927 роках він разом з Євгеном Плужником підготував два видання словника «Фразеологія ділової мови», працював над сценарієм фільму «Коломба» за романом Проспер Меріме. Також була опублікована збірка оповідань «Проблема хліба» та роман «Таїс» Анатоля Франса у перекладі В. Підмогильного.

         Підмогильний брав участь у літературній дискусії 1925-1928 років.

24 травня 1925 року він виступив у великій залі всенародної бібліотеки перед представниками, літературно-громадських організацій, вузівською молоддю, міською інтелігенцією на диспуті «Шляхи розвитку сучасної літератури».

         У 1932 році Валер’ян Підмогильний переїхав до Харкова, очевидно, сподіваючись на кращі можливості для публікації своїх творів й розраховуючи на свій зростаючий авторитет перекладача.

         В Харкові він працює у видавництві «ЛіМ», а згодом отримує посаду консультанта з іноземної літератури при видавництві «Рух».

         Упродовж 1931-1934 років з оригінальної творчості йому вдалося видати лише одне оповідання «З життя будинку».

         Тож Підмогильний зосередився на перекладацькій діяльності: опублікував двотомник творів Дені Дідро, трактат Клода Адріана Гельвеція «Про людину», був одним з організаторів і перекладачів видання 15-томника Оноре де Бальзака та 25-томника Анатолія Франса.

         Довелося відвідати Німеччину та Чехословаччину «для налагодження творчих зв’язків..».

         8 грудня 1934 року письменника було заарештовано. На допитах відповідав: «Винним себе не визнаю».  

         11 січня 1935 року в протоколі з’явилося «зізнання» Підмогильного про те, що він нібито належав до «групи письменників-націоналістів із терористичними настроями у ставленні до вождів партії».

          Без свідків і адвокатів  виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР 27-28 березня 1935 року засудила Валер’яна Підмогильного  до 10-річного ув’язнення з конфіскацією особистого майна за участь у «контрреволюційній організації».

         У соловецькому таборі в нелюдських умовах ізолятора Подмогильний продовжував писати.

         9 червня 1935 року Підмогильний прибув на Соловки, у спецізолятор, як особливо небезпечний політичний злочинець.

         3 листопада 1937 року особлива трійка УНКВС винесла новий вирок: «Розстріляти».  Розстріляли на Соловках в урочищі Сандармох в Карелії.

         У 1956 році Підмогильного Валер’яна Петровича було посмертно реабілітовано й поновлено в правах члена Спілки радянських письменників, хоч офіційно він до неї ніколи не вступав.