ХУСТИНА, ЯК МИСТЕЦЬКИЙ ВИТВІР

  

        В Україні вперше відзначають День Української Хустки.

         Ця подія покликана об’єднати жінок, зберігати та відновлювати українські традиції. Адже саме хустка з давніх-давен в українських сім’ях слугувала оберегом, символом любові і злагоди.

         З давніх-давен хустка для українців була символом жіночності, вірності й кохання, а також оберегом. Дівчата та жінки носили її протягом усього року. При цьому хустина була обов’язковим головним убором заміжньої жінки.

         Також хустка була маркером соціального стану жінки: молодші носили білі або яскраві хустки, старші жінки  - темні, вдови – чорні. Водночас хустина свідчила й про рівень достатку родини, адже заможні жінки носили хустки із дорогих тканин, бідніші  - із дешевих.

Традиція вшанування української хустки має тисячолітню історію. Хустка, як і вишиванка, стала символом українського народу. Це – оберіг, який означає любов та свободу, вірність традиціям і патріотизм.

         Всесвітній День Хустки – це поєднання минулого та сьогодення, українських традицій та сучасної моди.

         Колись хустки в Україні вишивали шовком, сріблом та золотом. Якщо вишивали шовком, то найбільше вживали червоних, синіх, зелених, жовтих та рожевих ниток. Зрідка траплявся і чорний колір. Сині нитки окремо ніколи не вживалися, тільки в поєднанні з червоними. Орнамент на хустку був колись переважно геометричним. Починаючи з XVIII століття, навпаки: для хусток, як і для рушників, увійшов у моду рослинний орнамент – стилізовані квіти рожі, васильки, гвоздики. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення птахів, півників, голубів… Вишиті візерунки, як колись так і тепер, розташовуються на хустках по чотирьох кутах та посередині, інколи по кутах розміщуються головні фігури, а по всьому колі хустки, у гарних комбінаціях розкидаються дрібніші деталі орнаменту.

         Вишиті в Україні хустки завжди були білого кольору. Ця особливість звертала вагу чужинців, що мандрували по Україні.

         Архаїчний і національний характер української хустки, що тепер стали модними на півдні України, запозичені від південних слов’ян, болгарів, сербів. А ці в свою чергу перейняли той звичай від турків та персів.

         Дівчатам належить ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Стужа взимку та спека змушували їх покривати голову хусткою На лівобережжі влітку дівчата складають хустку трикутником і обмотують її навколо голови, а тім’я залишають відкритим, «щоб волосся було видко…». З лівого боку до хустки прищеплювали квітку рожі або гілочку зеленого барвінку. Зимою дівчата, якщо брали хустку, то так нею закутувалися, як молодиці.

         На правобережжі хусткою дівчата користувалися лише у випадку крайньої потреби. Коли вже брали хустку, то і літом, і зимою обгортали нею голову так самісінько, як і жінка, але ззаду на спині, з-під хустки повинна визирати коса. На всьому півдні України, в степах, де немилосердно пече сонце, запалює обличчя, дівчата бороняться від «запалу», замотуються білою хусточкою так, що ледве визирають очі. На Херсонщині, під час роботи, дівчата і молодиці «вив’язуються» білими хустками. Цей звичай, імовірно, запозичений від сусідів.

         Крім побутового, дівоча хустка в Україні має ще й обрядове значення. Так, при сватанні дівчина перев’язує парубкові руку на знак згоди бути його дружиною.

         В часи козаччини був добрий звичай у наших дівчат: коли козаки вирушали з військом у похід, то дівчина своєму нареченому дарувала вишиту хустку, як символ вірності в коханні.

         Якщо козака ховали з військовими почестями, то тіло його клали в домовину, накривали червоною китайкою, а хустку клали на осідланого коня, якого вели за домовиною