У дерев сьогодні срібне свято:
Сонце, синь, січнева білизна.
Цілий сад прийшов пощедрувати до вікна.
А вікно муроване у іній,
У гірлянди яблуневих віт,
В голоси пташині, сині тіні,
У іскристо-сяйний сонцесвіт.
Січень - року початок, симі середина, найбільш суворий з місяців. Народна мудрість каже, що у січні сонце повернуло на літо, а зима - на мороз. У цьому місяці найбільш ясні, сонячні, але разом з тим і морозні дні. Сонце іноді при сильному морозі видається наче у кільцях. Це ознаки стійких морозів. За таку свою особливість і дістав місяць січень у давнину назву просинець, а ще - льодяний місяць, лютовій.
Під міцною кригою застигли річки та озера. У казковій красі заснули бори та діброви. Глибокий зимовий спокій охопив природу.
Та що це? У морозяній тиші лісу чути якісь дивні звуки: то кришталевий дзвін, то тихе булькання. У глухому куточку засніженого лісу серед острівця зелено-сріблястих ялин, дзвенить незамерзле джерельце. Клубочаться хмаринами пари, а над нею на голих гілках дерев, що нахилились до води, дрімають рябчики - гріються. Такі джерельця не замерзають і в люті морози. Вода прибавляється через шар землі і на морозі здається теплою. Часто біля таких місць узимку збираються всі мешканці лісу не тільки напитися, але й погрітися. а навколо панує холод, усюди лежить сніг.
Та в кожній брунці дерева, в корінці під снігом продовжується ледь помітне життя. Воно і на полях під снігом, і на луках... Пройде ще небагато часу - і проб'ється життя назовні.
Немає коментарів:
Дописати коментар